До чого призводить хаос у головах?
Як українцям розпізнати «модерний» тоталітаризм та запобігти деспотії
Дуже наївно вважати, що ознаки важкої, глибинної, системної суспільної хвороби, приміром, шизофренія в оцінці подій в Україні; задавнена звичка вірити штучно створеному «образу ворога» та схильність озлоблено того ворога шукати, де завгодно; історичне безпам’ятство, коли події 5-річної давнини здаються вже безкінечно далекими — все забуто; нездатність елементарно пов’язувати причини й наслідки; і, зрештою, як підсумок, як вирок — реальність, сконструйована покидьками-владолюбцями та їхньою політтехнологічною «обслугою», опановує більшістю населення — що це все мине, вилікується, «розтане» само по собі. Цього не буде! Буде лише гірше, і не про підсумки першого туру президентських виборів мова. Бо сучасний тоталітаризм ХХІ століття (він аж ніяк не вимір, попри переможні західні концепції про остаточну перемогу демократії в глобальному масштабі, а отже, і «кінець історії) може з’явитися — вже з’являється — в геть несподіваних, суперсучасних шатах. Він у жодному разі не є архаїчним. А ось наслідки можуть бути зовсім несподіваними. Й трагедії в житті народу, який розплачуватиметься за свою довірливість — і за нездатність перетворити суспільство на європейських цивілізаційних засадах — у такому разі неминучі.
Хотілось би уточнити: автор цих рядків, як і кожен залучений до політики український громадянин, має свою власну позицію. Я надзвичайно критично ставлюся до обох кандидатів, що вийшли до другого туру президентських виборів, і розумію ситуацію, що склалася, як, по суті, вибір без вибору. Жоден із двох фаворитів перегонів не спроможеться покласти край кланово-кримінальній, напівфеодальній, глибоко архаїчній суспільній системі в Україні. Й величезною трагедією з непередбачуваними наслідками є те, що ми знову мусимо обирати «менше з двох зол». І те, що виборча кампанія явно перетворюється на фарс, лише підтверджує сказане.
Але, власне, я хотів поговорити не про це. Ми не витворимо гідну, реально, а не на словах демократичну Україну, поки не подолаємо хаос у головах — першопричину всіх наших поразок, блукань і криз (бо економічні кризи, крім об’єктивних причин, є наслідком кризи в мисленні). Той хаос, що його якомога глибше розпалюють та культивують недружні Україні сили всередині країни та за її межами (олігархи та їхні маніпулятивні ЗМІ, путінська Росія, так звані популісти — це лише верхівка айсберга, ми ще далеко не все знаємо про їхні механізми). Нам важко зберегти тверезість розуму (а без цього — нічого доброго на Україну не чекає). Один із варіантів позитивних дій — дуже уважно читати твори визначних мислителів ХХ століття. Вони вже знали й бачили симптоми цієї хвороби, далеко не тільки вузьконаціональної.
Ось Хосе-Ортега-і-Гассет, праця «Повстання мас» (1930 рік). Знаходимо там таку думку: «Маса — це пересічність, і якби вона повірила у власну обдарованість, відбувся би не соціальний прорив, а лише черговий самообман... Сьогодні відрізнятися від «середнього» рівня є просто непристойним (це — 1930 рік. — І.С.), маса розчавить усі несхоже, незвичайне, особистісне й найкраще. Світ зазвичай був неоднорідною єдністю маси й незалежної від неї меншості. Але сьогодні увесь світ стає масою!». Друга світова війна була ще попереду...
Почитаймо й глибокі, сумні спостереження Ханни Арендт (книга «Джерела тоталітаризм», 1951 рік, уже узагальнено досвід двох диктатур). Вона пише: «Є речі, які можуть потужно вразити людину. Їх небагато, дуже небагато, але біда в тому, що коли часто їх застосовувати — вони вже перестають діяти. Бо людина має жахливу здатність ставати духовно глухою й сліпою, коли вона цього прагне (або радше, коли їй навіяно, що таким є її вибір).
І ще — думка Арендт: «Щоб керувати поведінкою своїх підданих, тоталітарному режиму маємо однаково добре підготувати кожного і на роль ката, і на роль жертви». Тому що, за її словами, «сучасна диктатура, на відміну від усіх тираній минулого, використовує терор (зокрема й інформаційний терор! — І.С.) не як засіб знищення й залякування супротивника, а як інструмент керування цілком слухняними масами людей».
І наостанок — незрівняний, блискучий Бертольд Брехт:
Крокують барани,
Б’ють барабани,
Шкіру для них дають
Самі барани»
(1943 рік)
Як перестати бути баранами? Необхідно зберегти критичність мислення, тверезість розуму й реальну картину світу в голові. Поки ж ми не так стрімко, але невблаганно рухаємося саме в тому напрямку, що його витворив 76 років тому великий німецький драматург й поет...
