Два світи - два Сталіна
У переддень президентських виборів у Росії цензура ґрунтовно взялася за кінематограф. За два дні до прем'єри, запланованої на 25 січня, Міністерство культури РФ відкликало прокатне посвідчення у англо-французького фільму «Смерть Сталіна» британського режисера з італійськими коренями Армандо Іаннуччі. Найцікавіше, що в листопаді минулого року те ж саме міністерство без будь-яких проблем прокатне посвідчення цьому фільму видало, причому тоді міністр Володимир Мединський цим фактом особливо хвалився як свідченням повної відсутності цензури в російському кінопрокаті і небувалого розквіту свободи слова в Росії. Але раптово все змінилося, зокрема і думка міністра культури.
Проти «Смерті Сталіна» розпочала кампанію КПРФ, звинувативши режисера в «нарузі над російською історією». До комуністів швидко підтягнулися патріотично налаштовані режисери та продюсери, намагаючись дошкулити іноземному конкурентові. Терміново перед прем'єрою було організовано закритий перегляд фільму членами громадської ради при міністерстві культури. І вони знайшли в картині Іаннуччі не лише образу вітчизняної історії, а й чистий кримінал, за який режисерові і прокатникам за російськими законами мало не загрожує в'язниця. Як заявив член Ради, колишній офіцер-ракетник Євген Пожидайло, «всі ці персонажі (Сталін, Берія, Хрущов. - Б. С.) мають відношення до серйозного моменту в історії Росії, пов'язаного з Великою Вітчизняною війною. Друга група комічних людей - наші маршали Жуков, Рокоссовський - з повними грудьми орденів. Знято їх як дебілуватих клоунів. Жуков - паскудник, забіяка, такий собі держиморда, не великого розуму, але при цьому на грудях - ордени Слави, Перемоги, Червона зірка. Сатирична подача виглядає по-блюзнірськи, але ж переносить нас до реальних подій Великої Вітчизняної війни, реальних персонажів».
Тому, мовляв, цей фільм не можна показувати не тільки напередодні сталінградського ювілею 2 лютого і під час передвиборчої кампанії, а й взагалі не можна показувати в Росії, оскільки «Смерть Сталіна» нібито принижує державні символи Росії. Кумедно виходить, що Сталін виявляється одним з таких символів. До того ж фільм звинуватили в демонстрації надмірної і невмотивованої жорстокості. На Заході ж фільм звинуватили в прямо протилежному - в недостатній демонстрації на екрані всіх жахливих злочинів Сталіна і його кодла. Що англійцеві і німцеві здорово, то росіянину - смерть. І вся ця критика вилилася в офіційне формулювання відкликання прокатного посвідчення: фільм містить «заборонену до поширення в РФ інформацію». Це ніби ставить хрест на прокаті картини в Росії. Хоча раніше Мединський дозволив вихід «Смерті Сталіна» влітку, коли відбудуться вибори і всі річниці, пов'язані з Великою Вітчизняною війною. Але ж про цю війну у фільмі - ані слова.
Якщо послухати критиків фільму, то може скластися враження, що перед нами - якийсь серйозний історичний байопік. Насправді фільм Іаннуччі - це сатирична «чорна» комедія, та ще й екранізація роману-коміксу. Зрозуміло, що тут ставлення до історії і до портретної схожості - дуже умовне, що підлягає виключно сатиричним завданням. На Заході «Смерть Сталіна» сприймають перш за все як сатиру на президента США Дональда Трампа і його оточення. Не випадково актора, який грає Сталіна, зроблено тут трохи схожим на Трампа.
У Росії ж не звикли до того, що над владою можна жартувати. Щонайбільше - дозволено показувати і засуджувати жахливі злочини тих володарів, яких засуджує чинна влада. Але сміятися над ними - боже збав. Росіяни добре пам'ятають, як сумно такі жарти закінчувалися в минулому. А нащадки персонажів фільму Іаннуччі пишуть гнівні листи і роздають обурені інтерв'ю. Правнук Сталіна називає творців фільму «нелюдами». Син Хрущова Сергій, що живе у США, в листі «від імені родини» попросив Мединського «докласти всіх зусиль для того, щоб ця підла брехня не отруювала почуття людей, які прийшли в кіно - як молодих, так і тих, для кого ще свіжа пам'ять про минуле» . І не розуміє, «кому на руку всі ці знущання над власною історією, та ще руками наших стародавніх і найлютіших ворогів». Тобто все, що відбувається, Сергій Микитович сприймає всерйоз і робить вигляд, що не знає, що таке сатирична комедія. Що ж, нащадки радянських вождів хотіли б, щоб у кіно їх предків зображували білими і пухнастими, а їхні злочини залишали за дужками. Але так не буває.
Звичайно, не критика комуністів і не обурення режисерів-патріотів - причина заборони фільму. Ну, отримав би в результаті Грудінін невелику перевагу над Жириновським - що з того? Думаю, що головна причина заборони - зовсім не в тому, що наближається ювілей Сталінградської перемоги, і навіть не в тому, що в Росії на носі президентські вибори. Вся справа в тому, що актор, який грає Лаврентія Берію, зовні досить впізнавано нагадує Володимира Путіна. І, між іншим, мало схожий на грузина. Що ж, подібні портретні умовності в «чорних» комедіях на історичну тему - річ звичайна. Ніхто тут досягнути портретної тотожності з реальними історичними персонажами ніколи не прагнув. А у фільмі Іаннуччі, як на біду, Берію у фіналі вбивають. Уявляєте, які нехороші асоціації подібне може викликати у Володимира Володимировича щодо його найближчих прибічників, яким він ніколи до кінця не довіряв і не довіряє і які, як він побоюється, тільки сплять і бачать, як би його усунути і правити самим. Тут вже, я думаю, жодні протести і навіть страйк асоціації кінопрокатників не допоможуть.
Залишається тільки чекати того світлого дня, коли путінська диктатура піде в небуття і в Росії нарешті можна буде безперешкодно сміятися над правителями, принаймні, колишніми. Ось, наприклад, справа Улюкаєва - готовий сюжет для «чорної» комедії. Один їх діалог з Сєчиним про кошичок прямо до сценарію проситься. Пропоную режисерові також уявний тріалог Путіна, Медведєва і Сєчина. Путін: Цей, кого я навіть називати не хочу, все з корупцією народ каламутить. Щоб він заткнувся, треба нам когось із діючих федеральних міністрів посадити. Медведєв: Володю, давай Улюкаєва посадимо. Він з кудринської зграї, та й міністерство його - п'яте колесо у возі. Сєчин: Може, не будемо Улюкаєва чіпати, людина хороша, завжди чесно ділиться. Давай, може, Вероніку Скворцову (міністра охорони здоров'я) посадимо? Путін: Ігор, дурна твоя голова! Вона ж баба! Її народ жалітиме! Втім, якщо дуже хочеш, можемо тебе здати... Сєчин: Та ні, Володю, я що, я не проти, давай Улюкаєва здамо... Путін: Ось ти і здаси!
Ну, а далі йде сага з м'ясним кошиком ...
