Гельсінкі... Наступна зупинка Вашингтон?
Після гельсінської зустрічі Дональда Трампа і Володимира Путіна виникло ще більше галасу, ніж у попередній їй період. Річ у тім, що, тільки-но ступивши на американський ґрунт, Трамп встиг дезавуювати низку своїх заяв, зроблених на спільній із Путіним прес-конференції у Гельсінкі. Виявляється, він повністю довіряє своїй розвідці в тому, що Росія втручалася в американські вибори, і не довіряє російському президенту, який це втручання заперечує. Нібито в Гельсінкі Трамп просто обмовився і пропустив частку «не» у відповідному місці. Також не йдеться і про те, щоб американські слідчі поговорили в Росії під наглядом російських спецслужб із «12 друзями Путіна» - співробітниками ГРУ, підозрюваними у втручанні в американську передвиборчу кампанію 2016 року. Відповідно, і російських слідчих ніхто не збирається пускати в Америку, щоб дати їм можливість допитати Вільяма Браудера, одного з головних ініціаторів «списку Магнітського». Хоча б тому, що піти на такий крок США в принципі не можуть: Браудер є британським, а не американським підданим. Власне, в Америці давно вже звикли, що Трамп говорить сьогодні одне, наступного дня - щось прямо протилежне, а в результаті діє взагалі без будь-якої оглядки на сказане раніше, вибираючи якийсь третій шлях. Але європейські лідери і Путін до цього ще не цілком звикли.
Після зустрічі в Гельсінкі російський президент застосував домашню заготовку. На закритій частині традиційної зустрічі з російськими послами Путін повідомив, що нібито обговорював з Трампом ідею проведення референдуму на Донбасі і нібито американський колега обіцяв над цією ідеєю подумати. Зараз неможливо сказати з упевненістю, чи дійсно президенти обговорювали можливе проведення референдуму на Донбасі, чи Путін усе це придумав, користуючись тим, що переговори носили суто конфіденційний характер, і, щоб не розкрити їх реального змісту, Трамп, швидше за все, не буде прямо його спростовувати, навіть якщо нічого подібного в Гельсінкі і не говорилося. Для Путіна же в будь-якому випадку важливо було запустити ідею «донбаського референдуму», щоб, можливо, таким чином під шумок легітимізувати «референдум кримський», нехай не той, що відбувся в березні 2014 року, але якийсь новий, який нібито пройде під міжнародним контролем і з дотриманням усіх юридичних формальностей.
Добре відомо, що законодавство України не передбачає проведення місцевих референдумів, а тільки загальнонаціональних. І Путін це, зрозуміло, добре знає. Але можна припустити, що він хоче саме того, щоб в Україні пройшов загальнонаціональний референдум з питань статусу Криму і окупованої частини Донбасу. Здавалося б, результат такого референдуму заздалегідь вирішений наперед: переважна більшість українців проголосує проти визнання в якій би то не було якості маріонеткових ЛНР і ДНР, що тримаються виключно на російських багнетах, так само як і не визнає російської анексії Криму.
Яка ж Кремлю тут вигода? А ось яка. Якщо Москві вдасться за допомогою Вашингтона переконати Київ провести такий референдум на всій території України, так, як її визначає українська конституція, тобто включно з Кримом і контрольованою Росією частиною Донбасу, то для Путіна це буде великим виграшем. Можна не сумніватися, що в Криму і на території ЛНР і ДНР, що перебувають у сфері тотального впливу російської пропаганди і наповнених російськими військами, переважна більшість, навіть за умови присутності незалежних міжнародних спостерігачів, проголосує, відповідно, за приєднання до Росії і за широку автономію, яка б означала фактичну незалежність від Києва. Зрозуміло, що на загальний результат загальноукраїнського референдуму ці голоси вплинути не зможуть. Однак для Кремля принципово важливим буде те, що уряд України погодився б на проведення всеукраїнського референдуму на територіях, які Київ не контролює. І, крім того, голосування б передбачувано показало, що населення Криму, а також Донецька і Луганська в своїй більшості прагне залишитися в орбіті впливу Росії. І цим Кремль надалі буде козиряти на міжнародній арені. Українській та американській дипломатії важливо не потрапити в цю пастку. Втім, поки що ідея «донбаського референдуму» виглядає мертвонародженою. Її відкинули як Держдепартамент США, так і МЗС України.
А ось запрошення Путіна до Вашингтона цієї осені, зроблене Трампом, вразило американську і світову громадськість. Переважна більшість американських і європейських спостерігачів, включно з тими, хто зазвичай підтримує Трампа, розцінили саміт у Гельсінкі як безумовний провал американського президента, повністю пригніченого своїм агресивним російським колегою. Тепер побоюються, що у Вашингтоні Путін «дотисне» Трампа і змусить його піти на нові, тепер уже принципові поступки. Думаю, що ці побоювання марні. Не кажучи вже про те, що для України в майбутній російсько-американської зустрічі на вищому рівні є і певний позитив. Поки вона не відбудеться, Путін навряд чи зважиться на будь-яку авантюру на Донбасі, оскільки занадто зацікавлений у новому саміті. Що ж стосується Трампа, то реально він жодних поступок Росії поки що не зробив. І навряд чи зробить у доступному для огляду майбутньому. У випадку з Кім Чен Ином Трамп знає, чого саме він домагається, і відповідно до цього будує тактику переговорів. У випадку ж із Путіним американський президент досі не визначився, чого саме йому треба домогтися від російського президента. І важко сказати, чи визначиться він із цим до нового саміту. Але, тим не менше, односторонні поступки американський лідер, як справжній бізнесмен, робити не звик і не збирається, а будь-яких очевидних російсько-американських обмінів за принципом «баш на баш» не проглядається. Думаю, що новий саміт, якщо він відбудеться, не принесе, як і гельсінкський, будь-яких відчутних результатів. Трампу важливо буде продемонструвати своїм критикам: ось, мовляв, зустрічаємося ми з Путіним і нічого катастрофічного не відбувається. Але, можливо, в наступні місяці позиції сторін проясняться, зокрема на українському і сирійському напрямах, хоча виходу з глухого кута, як і раніше не, видно.
