І знову про монетизацію
Оце зайвий раз переконався: «День» читають, і роблять це регулярно. Після публікації на сайті газети моєї статті «Політичні ігрища влади з масовими акціями» (20.06.2018) одразу декілька знайомих запитали мене через Інтернет – а чи не передаю я куті меду, стверджуючи, наче монетизація пільг може стати одним із спускових гачків масових протестів? Адже йдеться про один із украй потрібних інструментів переходу від пострадянської до нормальної економіки, тож, якщо добре роз’яснити все людям, вони у більшості своїй сприймуть аргументацію, а тому протести масовими не стануть, не набудуть загрозливих для політичної стабільності у передвиборчий рік розмірів…
Спробую пояснити, на чому базуються мої висновки. Тим більше, що на ці речі чогось не звертає увагу переважна більшість аналітиків.
Значна частина тих пострадянських пільг, які мали певні категорії населення, в Україні за минулі роки вже монетизована або трансформована в щось інше (наприклад, програма «Доступні ліки», яка замінила цільові пільги для пенсіонерів і деяких інших груп населення). Тому головним об’єктом нової хвилі монетизації пільг виступатимуть пільги на проїзд усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах. У березні Кабмін ухвалив відповідну постанову, в якій окреслені головні параметри такої реформи, суть якої полягатиме в тому, що замість пільг люди одержуватимуть відповідні грошові компенсації за них. При цьому конкретний розмір щомісячної виплати готівкових коштів будуть затверджувати (децентралізація!) обласні і Київська міськдержадміністрація. Їхній розмір визначатиметься шляхом множення середньої вартості проїзду в міському комунальному транспорті на 30 поїздок. Для осіб, які мають право на кілька пільг, призначатиметься щомісячна виплата за найбільшою з них. Ці виплати не будуть враховуватися при розрахунку загального доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги. Для осіб, які мають право на пільги з оплати проїзду на міжміських маршрутах, розмір виплат збільшуватиметься на 20%. А для осіб з інвалідністю 1-ї, 2-ї групи та дітей з інвалідністю, які навчаються у вишах і закладах загальної середньої та професійної освіти, розмір виплати подвоюватиметься. Такі ось параметри змін, якщо коротко.
Що ж, усе наче логічно, ба більше: немов би й справедливо, адже має враховуватися регіональна специфіка й особливості тих чи інших населених пунктів, але… Візьмімо таку категорію населення, як працюючі пенсіонери. У стольному Києві їм, щоб добратися до місця роботи, доводиться їхати в середньому двома видами транспорту. Назад – теж двома. Якщо виходити з п’яти робочих днів на тиждень, то встановлена Кабміном норма грошових компенсацій за пільги на приїзд буде витрачена за півтора тижні. Весь інший час доведеться їздити на роботу за рахунок зарплати. А якщо врахувати, що значна частина працюючих пенсіонерів одержує або неповну ставку, або має меншу, ніж молодь, оплату праці, то напрошується висновок, що ця категорія киян стане однією з головних потенційно «вибухонебезпечних». А як бути працюючим інвалідам і дітям з особливими потребами, які навчаються? Їм грошова компенсація перекриватиме три робочих тижня, а не повний місяць. Ось іще одна «вибухонебезпечна» група. Нарешті, ветерани АТО й ООС. Їх також істотно зачепить нововведення. Це третя група, здатна на «вибух».
Звичайно, будуть і категорії киян, які істотно виграють від монетизації пільг на проїзд. Це – непрацюючі пенсіонери, які чи то ходять пішки у найближчі магазини та поліклініки, чи то взагалі сидять на лавках у дворі, а їжею й усім іншим їх забезпечують члени сім’ї. Й особи з серйозною інвалідністю також. Але варто зауважити: це в силу об’єктивних причин значно менш соціально активні суспільні групи, ніж ті, кого боляче вдарить монетизація пільг…
До речі, загалом в Україні близько 12 мільйонів пенсіонерів. Якщо тільки два-три мільйони з них візьмуть участь в акціях протесту (плюс ветерани АТО й ООС, плюс інваліди, які працюють чи навчаються), мало не буде.
А тепер повернімося до роз’яснення необхідності монетизації пільг на проїзд (мовляв, вийдуть на акції тільки політично несвідомі громадяни, а свідомі не стануть цього робити, вони погодяться з необхідністю «болісних реформ»). Але Україна – не Росія. Це там протести проти монетизації пільг проходили під комуністичними гаслами і в кінцевому підсумку мали наслідком падіння популярності не Путіна (він тільки на якийсь рік утратив рейтинг, а потім поновив його), а ліберальних реформаторів і їхніх партій. Українці чітко знають винуватців лих: олігархічні клани, корумпована й зажерлива влада, яка спекулює на патріотичних почуттях людей, тупі неефективні чиновники тощо. Тому протести відбуватимуться не під комуністичними, а радше під націоналістичними гаслами (нагадаю, що дієвий націоналізм передбачає національну солідарність). На них вийдуть якраз свідомі громадяни, а ті, хто повірив владним «роз’ясненням», належатимуть до категорії малосвідомих. Бо ж самозрозуміло: перш. ніж проводити монетизацію пільг, слід перекрити офшори та запустити реальні антикорупційні механізми. А ще – перекрити розкрадання бюджету через ProZorro (як це робиться, добре описано у мас-медіа). І так далі, і таке інше. Бо ж, скажімо, у Києві з середини липня вдвічі зростуть тарифи на проїзд у комунальному транспорті, тоді як у маршрутках, що належать тому ж «Київпастрансу», що й автобуси, електронний облік оплати за проїзд заплановано «на потім», тобто величезні готівкові суми й далі там безконтрольно «крутитимуться»… А за таких обставин усі ридання про малий бюджет, недостатні податки, дефіцит пенсійного фонду тощо – це свідчення цинічного лукавства або повної некомпетентності. Тож формула «Вранці – гроші, ввечері – стільці» не спрацює: спочатку потрібні справжні реформи, справжнє долання корупції, справжня трансформація олігархічного ладу, справжній поступ у наведенні в країні елементарного правопорядку, а непопулярні реформи – вже потім. Такі реформи міг на зламі 1980-90-х у Польщі проводити «уряд доцентів» на чолі з професором Мазовецьким, члени якого ходили у таких же стоптаних черевиках, як й абсолютна більшість їхніх співгромадян, і їздили на таких самих польських «фіатах». А влада мільярдерів і мультимільйонерів спроможна проводити такі реформи, в результаті яких країна та її пересічні громадяни (мільйони й мільйони!) лише біднішатимуть, виключно силою. Та на силу завжди знайдеться інша сила…
А тому владі варто було би не поспішати з монетизацією пільг на проїзд (яка, до речі, поєднається з новими стрибками комунальних тарифів), а спочатку зробити бодай щось реальне у сфері подолання корупції, ліквідації офшорів і позбавлення бодай найодіозніших олігархів впливу на політику.
