Іредентизм...
Де ще на європейському континенті хочуть приєднатися до сусідньої держави?
У нинішній Європі налічується близько тридцяти країн, де існують активні сепаратистські рухи. Україна - одна з них. Однак сьогоднішні події у Криму слід розглядати не стільки в площині сепаратизму, скільки в контексті іредентизму, під яким розуміється прагнення певної групи возз'єднатися з сусідньою державою. У кримському випадку ми бачимо прояви експансіоністського або реваншистського іредентизму, тобто йдеться про ті ситуації, коли «масовиком-витівником» виступає сусідня держава, граючи на відповідних настроях місцевого населення. Виділяють різні історичні приклади іредентизму, серед яких - італійський, угорський, німецький, російський. До останнього, крім чинників Криму та Південно-Східної України, належать ще Північний Казахстан і Білорусь.
Проводячи європейські паралелі з поточним станом справ на Кримському півострові, детальніше варто зупинитися на сучасних тенденціях сепаратизму та іредентизму, пов'язаних із специфікою Валлонського регіону Бельгії, румунської Трансільванії і Косова.
ВАЛЛОНІЯ І ФРАНЦІЯ
Політична криза в Бельгії 2007-2011 рр. поставила країну на межу розколу: на політичній мапі світу подумки вже малювали дві нові країни - Фландрію і франкомовну Валлонію, з якою також асоціювався подальший рух у бік Франції. Проте бельгійцям вдалося зберегти єдність, допомогли федеральні поступки центру на користь регіональних повноважень.
Експерти пов'язували бельгійську кризу зі світовою економічною кризою, яка особливо вдарила по Фландрійській економіці. Зазначається, що це й зумовило багато в чому загострення внутрішньодержавних протиріч: більше заможна Фландрія не бажала «годувати» Валлонський регіон, де спостерігався високий рівень безробіття на тлі слабо розвиненої промисловості.
У 2011 році, згідно з результатами дослідження, проведеного Ifop, 22 % французів були «повністю згодні» з приєднанням Валлонії, 38 % «швидше згодні, ніж не згодні». Загалом – 60 % (на 6 % більше порівняно з подібним опитуванням, яке проводилося JDD 2007 року). У свою чергу самі валлонці виявилися більш песимістично налаштованими до потенційного приєднання їхнього регіону до Франції. Тільки 39 % з них позитивно поставилися до цієї ідеї (13 % « повністю згодні», 26 % просто «згодні»). Активно валлонський іредентизм підтримувала голова французького «Національного фронту» Марін Ле Пен.
ТРАНСІЛЬВАНІЯ Й УГОРЩИНА
Минулого року розгорівся скандал між Угорщиною та Румунією навколо Трансільванії. Лідер партії «За кращу Угорщину» Габор Вона підтримав ідею будапештського протекторату над трансільванськими угорцями і пообіцяв, що його партія буде боротися за створення угорської автономії в цьому регіоні Румунії і навіть готова брати участь у можливому збройному конфлікті між Бухарестом і Будапештом. В аналогічному руслі раніше зробив свою заяву голова самопроголошеної Ради угорської автономії Трансільванії Ласло Текеш. Реагуючи ж на всі ці заклики, президент Румунії Траян Бесеску пообіцяв «поставити Будапешт на місце».
Після того, як 1920 року був підписаний Тріанонський договір, який підвів риску під існуванням Австро-Угорщини з її масштабними територіями в Центральній і Південно-Східній Європі , три мільйони угорців стали етнічною меншиною в таких сусідніх державах, як Австрія, Чехословаччина, Югославія та Румунія. Що стосується останньої, то тут проживає близько 1,5 млн угорців (7 % населення країни).
КОСОВО І «ВЕЛИКА АЛБАНІЯ»
Прийнявши днями «Декларацію про незалежність Севастополя і Криму» , парламентарії АРК послалися на прецедент з Косовом, а саме на те, що часткове визнання незалежності, з точки зору ООН, не суперечить нормам міжнародного права. Тим не менш, ні Росія, ні Україна косовської незалежності не визнали. Формально територія Косова перебуває під сербської владою як автономний край. Але де-факто цей край не контролюється Сербією, а його частина, де переважає сербське населення, не бажає підкорятися Приштині.
Косовський іредентизм пов'язаний з ідеєю «Великої Албанії» - рух за возз'єднання всіх тих територій, де албанська етнічна група кількісно перевищує населення, що представляє титульну націю. Основна частина таких територій міститься в межах колишньої Югославії. Ідеологічні прихильники «Великої Албанії» бачать у своєму проекті північно-західні райони Македонії, південні райони Сербії, зокрема Косово.
Торік в Албанії ухвалили закон, що дозволяє отримати громадянство всім етнічним албанцям, які проживають на Балканах. Винятком стали саме косовари. Як відзначають фахівці, косовській діаспорі в Албанії вирішили не давати паспортів через побоювання погіршити стосунки з ЄС, оскільки Брюссель раніше пригрозив залишити всіх албанців без права на безвізовий режим, якщо косоварам дадуть албанське громадянство.
ІКАРІЙСЬКИЙ КУРЙОЗ і КРИМ
Два роки тому поширилися чутки, що жителі грецького острова Ікарія настільки втомилися від економічної кризи, що хочуть від'єднатися від Греції й увійти до складу... Австрії, перебуваючи на відстані дві тисячі кілометрів від Відня. Мовляв, «до Туреччини, Німеччини та Італії не хочемо, залишається тільки Австрія». Приводом для цих розмов послужила публікація в австрійській газеті Heute. Але грецька влада спростувала ці чутки, а мер Ікарії заявив, що ніякого «руху за визволення» на острові немає.
Втім, як показує сьогоднішня кримська практика, наявність особливо активних рухів усередині певної групи - це необов'язкова умова для іредентизму. Основну «організаційно-запальну» функцію може виконувати керівництво сусідньої держави, використовуючи не тільки національно-культурну, а й соціально-економічну ситуацію. Адже зараз, судячи з усього, багато з тих кримчан, які переконані, що їм у складі РФ буде краще, перш за все відштовхуються від соціально-економічних мотивацій, для яких національно-культурний аспект і страх перед міфічними «бандерівцями» служить просто якоюсь політико-ідеологічною надбудовою.
