Іван Світличний: голоси з минулого
Хоча б раз на рік, а то й більше, я намагаюся побувати у нашому старому будинку на вулиці Уманській, 35. Тут у далекі часи хрущовської відлиги ми отримали квартиру, і тут колись жили Іван Світличний, Леонід Махновець і Владлен Власенко.
У нашому академічному будинку проживало дуже багато цікавих людей, але навіть зараз, коли пройшло вже дуже багато років з часу нашого там поселення, старожили (а їх вже залишилося менше 20 відсотків), з великою повагою згадують про сім’ю Світличних.
Однак існує прикрий парадокс, ім’я Івана Світличного і досі (на 25 році української незалежності) так і не набуло належного пошанування.
І хоча в останню хвилю перейменування київських вулиць, через більше, ніж 23 роки після смерті одного з «батьків» українського шістдесятництва Івана Світличного, таки з’явилася в українській столиці вулиця з його іменем (колишня вулиця Петровського у Солом’янському районі), але й досі немає меморіальної дошки на будинку на вулиці Уманській, 35.
Саме там, де знаходився «Штаб Світличного», навколо якого гуртувалися у 60-70 роки минулого століття найкращі молоді українські інтелектуальні сили Києва й України.
Так трапилося, що у серпні 2004 року, під час конференції, присвяченої 50-річчю Радіо Свобода, мені пощастило познайомитися з сестрою Івана Світличного – пані Надією.
Власне, тоді ми з нею обговорили питання належного вшанування пам’яті Івана Олексійовича, але, на жаль, через два роки – в серпні 2006, пані Надія померла.
Так і не встигнувши поставити перед українською владою (а в часи президентства Віктора Ющенка це було б цілком можливо), це дуже важливе питання.
Вже дещо пізніше, я декілька разів обговорював зі своїми колишніми сусідами можливість самотужки зібрати якусь суму для встановлення меморіальної дошки на «будинку Світличного».
Однак, економічні реалії у нашій державі є такими, що самим це навряд чи нині вдасться.
То ж чи не варто було б відкрити рахунок для зібрання коштів на встановлення меморіальної дошки в цьому історичному будинку?
Адже якщо це питання не цікавить державних чиновників від культури, то можливо «всім миром» українці спромоглися б на це.
Не кажучи вже про необхідність створення у колишньому помешканні Івана і Леоніди Світличних по вулиці Уманській 35, квартира 20 меморіальної квартири-музею.
Це конче необхідно зробити, поки ще живі люди, які часто бували у Світличних й добре пам’ятають, де, що і як розташовувалося в цьому приміщенні.
Пані Надія розповіла мені, що за якийсь час після смерті Івана Олексійовича у неї виникло гостре бажання ще раз побувати у помешканні, де колись жив з дружиною її брат, і з яким у неї так було багато пов’язано.
Вона подзвонила у знайомі до болю двері квартири 20, і їй відкрили незнайомі чужі люди.
Коли пані Надія розповіла їм про те, хто вона така і чому прийшла, нові мешканці квартири без жодних вагань дозволили їй увійти.
І вона знову опинилася там, де колись кувався спротив українських інтелектуалів тоталітарному радянському режиму.
Варто констатувати, що Іван Світличний, який стояв біля витоків українського національного відродження 1960-х, й досі ще не поцінований належним чином, а його творчість не здобула відповідної до його внеску в українську культуру поширеності серед українського народу.
Біда в тому, що у родини Світличних не залишилося прямих нащадків. І після смерті пані Надії, виявилося, що нікому тепер піклуватися про спадщину Івана Олексійовича і його дружини Леоніди Павлівни.
Так само, варто розглянути питання про встановлення пам’ятника Івану Світличному недалеко від будинку, де колись він жив, - у сквері, котрий знаходиться між вулицею Адама Міцкевича і кінотеатром «Супутник». А скверу присвоїти ім’я Івана Світличного.
Саме на лавці біля цього кінотеатру любив сидіти дуже хворий Іван Світличний після повернення із радянських концтаборів.
Наш старий хрущовський будинок пережив вже багато своїх мешканців. Пам’ятаю майже усіх, хто жив в чотирьох під’їздах цієї п’ятиповерхівки.
Але сім’я Світличних – це зовсім інша пам’ять. Пам’ять про Видатного Українця, який був нашим сучасником.
