Маріуполь: фабрику ліквідували, бастіони не доплили. Чому?
Утримати відбитий минулого літа у терористів Маріуполь – одна з найбільш вагомих стратегічних цілей України в «гібридній війні», яку веде проти неї Росія. Бо ж Маріуполь – це головний опорний пункт Української держави на Азовському морі, економічний, політичний і символічний. Якби терористи з «ДНР» змогли утримати торік Маріуполь, то росіяни неодмінно пробили б сухопутний коридор до Криму і, цілком імовірно, вийшли б до Запоріжжя.
Тому підтримка Маріуполя загалом, а патріотичної частини його населення (вона немала) зокрема, розташованих у місті та поблизу нього українських збройних формувань і господарчої активності міста – це, не побоюся гучних слів, завдання всієї країни. А тим більше центральної влади: кожним своїм жестом вона повинна демонструвати: ворог не пройде, Маріуполь живе і працює в нормальному ритмі, він був, є і залишиться українським!
Натомість 21 квітня всі інформагенції повідомляють із посиланням на сайт корпорації ROSHEN про ліквідацію кондитерської фабрики у місті. Втім, краще я повністю процитую офіційне повідомлення цього сайту:
«Кондитерська корпорація ROSHEN повідомляє про припинення діяльності Маріупольської кондитерської фабрики.
20 квітня 2015 року на загальних зборах акціонерів одностайно прийнято добровільне рішення акціонерів про припинення ПАТ «Маріупольська кондитерська фабрика «РОШЕН» шляхом ліквідації.
Рішенням акціонерів призначена Ліквідаційна комісія, робочий орган, уповноважений здійснювати ліквідацію господарюючого суб’єкту. Ліквідація ПАТ «Маріупольська кондитерська фабрика «РОШЕН» здійснюється за передбаченим законодавством України алгоритмом.
Виробнича діяльність підприємства, як повідомлялось раніше, припинена з лютого 2014 року».
Що ж, якби Маріупольська кондитерська фабрика належала бізнесмену з Бангладеш чи Буркіна-Фасо, то таке повідомлення було би чимось цілком зрозумілим: власнику немає діла до українських проблем, він зазнав збитків і тепер хоче якнайшвидше позбавитися невигідного підприємства.
Якби власником цієї фабрики був бізнесмен з Польщі чи Франції, то до нього виникли б запитання – за умов, коли уряди його держав декларують активну підтримку України, чому його дії спрямовані в протилежному напрямі?
Якби ж власником був знаний український бізнесмен, то існували би підстави звинуватити його у відсутності патріотизму: ця фабрика мала би працювати з моменту відносної стабілізації ситуації наприкінці вересня минулого року. Хай з нульовим доходом чи навіть з певним «мінусом», який можна було би перекрити за рахунок інших підприємств корпорації – але працювати! Щоб у городян були заробіток і впевненість у майбутньому. А по всій Україні знайшлося б чимало охочих купувати саме вироблені в цьому місті цукерки – в пику Путіну і його місцевим пахолкам.
Уся пікантність ситуації полягає в тому, що власником Маріупольської кондитерської фабрики, як і 95% всіх активів корпорації ROSHEN, є не якийсь бізнесмен з Буркіна-Фасо і не пересічний вітчизняний скоробагатько, а чинний президент України Петро Порошенко.
Відтак ліквідація Маріупольської кондитерської фабрики хоч-не-хоч набуває не лише економічного, а й політичного забарвлення.
Чи треба зазначати, що глава держави мав би сприяти «розморожуванню» діяльності не лише цієї фабрики, а й цілої низки інших підприємств міста, які зараз або простоюють або ледь животіють? Тим більше таких, як «Азовмаш», який іще півроку тому заявив про готовність випускати танки «Оплот» для українського війська і на експорт? Але держзамовлення на випуск військової техніки підприємства міста не отримали, що аж ніяк не сприяє поліпшенню настроїв городян, їхньої віри у те, що місто не здадуть.
За таких обставин ліквідація Маріупольської кондитерської фабрики – чим би вона не була зумовлена – стає потужним сигналом для жителів міста, що воно може опинитися поза українським контролем. Адже сам Президент не лише не відновлює роботу своєї фабрики, а й «скидає» її як непотріб…
Тим більше, що синхронно з цим надійшло й інше повідомлення, яке може посилити страхи городян. Згідно з ним, МВС упродовж двох місяців не змогло укласти договір з американським виробником фортифікаційних споруд Hesco Bastion Inc, який підготував конструкції збірних бастіонів для оборони Маріуполя на замовлення відомства. Про це на своїй сторінці в Facebook написав представник програми Hesco-TMM Ігор Стокоз. За його словами, протягом цього часу 11 контейнерів з 3,6 км бастіонів перебували в порту, а МВС і Нацгвардія проводили бюрократичні процедури. В результаті 20 квітня компанія відправила бастіони в Саудівську Аравію у зв’язку з порушенням термінів: «Вони були зарезервовані для Нацгвардії, на початку лютого після демонстрації міністр Арсен Аваков і його заступник Сергій Чеботар, які були на полігоні, заявили, що вони терміново потрібні в Маріуполі… Вчора компанія Хеско повідомила, що у зв’язку з тим, що ми порушили всі терміни, вони анулювали нашу квотейшн і відправили бастіони саудитам. Тепер швидко не вийде, тому що нову партію виготовляти потрібно певний час. Але я не впевнений що у нас щось вийде з МВС». Hesco Bastion Inc постачає фортифікаційні споруди, які швидко монтуються на місцевості, військовим відомствам США, Великої Британії, силам НАТО й ООН. У лютому ціни на ці вироби видавалися МВС прийнятними. То чого ж справа була загальмована? Невже не треба посилювати оборону Маріуполя?
Я розумію, що можуть сказати – навіщо про це все писати і тим посилювати страхи маріупольців? Але ж реально ці страхи посилюються насамперед не газетними публікаціями, а діями, точніше, бездіяльністю тих чи інших представників влади. У свою чергу, факти такої бездіяльності препаруються і вміло використовуються російською пропагандою і мас-медіа терористів.
…Понад десять років тому було висунуте гарне гасло: «Не словом, а ділом!». Тоді більшість українців повірила політикові, який ішов на вибори під цим гаслом, і поставила його на чолі держави. На жаль, реального діла за гучними словами практично не виявилося… Наслідки всім добре відомі. То чи не час тим, хто не хоче повторити сумний шлях того політика, втілити, нарешті, в життя ця гасло, можливо, дещо модифікувавши його: «І словом, і ділом!»?
