Мученики і фарисеї
Російський міністр культури, який вважає себе великим істориком, порадував шановану публіку новими одкровеннями. Виявляється, до біографій героїв Великої Вітчизняної війни, зокрема Зої Космодем'янської та 28 героїв-панфіловців, треба ставитися як до житій святих! Це він заявив у підмосковному селі Петрищево, де проходять пам'ятні заходи, присвячені 75-річчю страти партизанки Зої Космодем'янської. Її Мединський чомусь назвав також першою жінкою - Героєм Радянського Союзу, хоча загальновідомо, що першими жінками, удостоєними цього високого звання ще в 1938 році, були Валентина Гризодубова, до речі, уродженка Харкова, Поліна Осипенко і Марина Раскова, які здійснили безпосадочний переліт із Москви на Далекий Схід і встановили міжнародний жіночий рекорд дальності польоту. Віце-прем'єр Дмитро Рогозін, який приїхав уПетрищево, теж назвав Космодем'янську«національною святою», а місце її загибелі запропонував перетворити на місце паломництва. Але пропозиція зробити Петрищево місцем паломництва трохи дивна, оскільки Зоя викликала у місцевих жителів далеко не найкращі почуття. Адже вона підпалювала їхні будинки, і після арешту вони її побили і облили помиями. За це дві мешканки Петрищева, Соліна і Смирнова, були розстріляні червоноармійцями, якізвільнилиПетрищево. За радянських часів про це, зрозуміло, говорити було не можна.
Мединський вдає, що переконаний: Космодем'янська - «свята, така ж свята, як 28 героїв-панфіловців, як сотні і тисячі наших предків, які віддали своє життя і які прийняли страшну загибель за наші життя. Ставитися до їхніх життів можна тільки як до житій святих... Ставити їхній подвиг під сумнів, щось там шукати під лупою, рахувати - 28 чи 38 (панфіловців) - це чинититак само, як вчинив цей поліцай... який здав її фашистам. Німці 30 срібників заощадили, як відомо, вони нагородили його пляшкою самогону за це. Нехай горить він у пеклі! Як будуть горіти ті, хто ставить під сумнів, копається і намагається спростувати подвиг наших предків».
Але при цьому Володимир Ростиславович і власного інтересу дотримується. Пам'ятаючи вдалий досвід з героями-панфіловцями, він тепер хоче зняти кіно про Зою Космодем'янську, щоб заткнути за пояс «Врятувати рядового Райана». І назвати картину закликав відповідним чином - «Страсті про Зою». Що це означає - невідомо. Є Страсті Христові. Напевно, могли бути Страсті Зої, якщо визнати її святою. Але Страсті про Зою - повна нісенітниця, як і майже все, що говорить і робить нинішній міністр культури Росії.
Зауважимо, що ніяке спростування створених радянськими пропагандистами міфів не може торкнутися реальних подвигів. Навпаки, робота істориків, прибираючи міфи, розчищатиме місце для справжніх подвигів, які часто залишаються в тіні подвигів міфологізованих. Що стосується 28 гвардійців-панфіловців, то відповідні документи давно вже опубліковані. 16 листопада 1941 року у Дубосєково був розбитий 1075-й стрілецький полк дивізії генерала Панфілова, що втратив 400 осіб убитими, 100 осіб пораненими і 600 осіб зниклими безвісти. Найбільше постраждала його 4-та рота, де політруком був Василь Клочков і де з 140 осіб живими залишилося не більше 25-30. Ось серед 110 загиблих і зниклих безвісти вибрали Клочкова та навмання - ще 27 осіб, для підтримки легенди. І втрати німців в тому бою склали не 18 спалених, а не більше 5-6 підбитих і згорілих танків, причому на фронті всього полку, а не однієї роти. Німці цей бій навіть не помітили.
Що ж стосується Зої Космодем'янської, то це той не настільки частий випадок, коли за міфом стоїть реальний подвиг. Його не применшує той факт, що Зоя була «факельницею», виконувала сталінський наказ про «випалену землю», який залишав без даху над головою не так німецьких солдатів, як російських селян. Якби вона спалила два-три будинки в Петрищево і благополучно повернулася до своїх, ім'я Космодем'янської сьогодні ніхто б у світі не знав. Значення мав саме моральний подвиг, мужність Зої, її останні слова вже під шибеницею, адресовані німецьким солдатам і співвітчизникам: «Ей,товариші! Що дивитесь невесело: Будьте сміливіші, боріться, бийте німців, паліть, труїте!.. Мені не страшно помирати, товариші. Це щастя вмерти за свій народ... Ви мене зараз повісите, але я не одна. Нас двісті мільйонів, всіх не перевішаєте. Вам помстяться за мене. Солдати! Поки не пізно, здавайтеся в полон, все одно перемога буде за нами!». Ці слова в своєму нарисі «Таня» привів кореспондент «Правди» Петро Лідов, який і відкрив світові подвиг Зої Космодем'янської.
А от щодо того, як саме її схопили, існують дві версії. За першою, яку навівЛідов і яка стала офіційною, Зою захопив німецький вартовий (пізніше розслідування показало, що вартовим був місцевий поліцейський). За іншою, яку Лідов оприлюднив 5 травня 1942 року в багатотиражці «Правдист», Зоя стала жертвою зради: «Німці не самі упіймали партизанку, її зрадив її ж товариш і ровесник, який ішов разом із нею в фатальну ніч на 26 листопада, який одночасно з нею повинен був кинути свою запальну пляшку. Він злякався останньоїмиті, він побоявся бути повішеним німцями, але був розстріляний росіянами. Василь Клубков злякався і був затриманий. Зоя не злякалася, вона зробила свою справу і пішла в умовлене місце. Вона могла піти далі в глиб лісу, але вона не хотіла покинути товариша в небезпеці. Зоя довірливо чекала Клубкова, але замість нього на галявину прийшли послані ним німецькі солдати. Зою допитували в присутності Клубкова. Вона відмовилася назвати себе, відмовилася відповідати, звідки і навіщо прийшла. Вона сказала, що не знає Клубкова і бачить його в перший раз. Тоді офіцер подивився на Клубкова. Клубков сказав: «Вона бреше, ми з нею з одного загону. Ми разом виконували завдання. Її звуть Зоя Космодем'янська, з нами був ще Борис Крайнов...». При Клубкові Зою роздягли догола і били гумовими палицями, після цього вона сказала: «Вбийте мене, але я нічого вам не розкажу».
Петро Олександрович Лідов був чесний фронтовий журналіст. І так і не дійшов остаточного висновку, як саме була схоплена Зоя. Не встиг, бо загинув разом із фотокореспондентом Сергієм Струнниковим, який зробив знаменитий знімок мертвої Зої, при нальоті люфтваффе 22 червня 1944 року на аеродром в Полтаві. Там приземлялися американські «літаючі фортеці» після нальотів на Німеччину. Журналісти могли б залишитися в укритті, але вони поспішали зафіксувати війну. А з точки зору Мединського, Лідов, очевидно, повинен горіти в пеклі, оскільки посмів засумніватися в своїй же версії затримання Зої, яка була зведена на рівень героїчного міфу.
Ідеї Мединського цілком відповідають нинішньому стану як суспільства, так і історичної науки в Росії. І те й інше - дуже сумне. Але нинішня влада хоче перетворити весь радянський міф Великої Вітчизняної війни, який підновляє православ'я,на різновид житія, критика якого не тільки не припустима, але блюзнірська, а отже, злочинна. Що ж, тільки таким способом можна зберегти той образ війни, який зараз залишається основою російської ідентичності.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
