План захисту демократії
Ходять розмови про план Маршалла для України. За радянських часів згадка про цей план була схожа на ритуальну пропагандистську лайку. Найм'якше, що в газетах «Правда» і «Известия» разом з «Литературной газетой» могли сказати, що це спосіб закабалення європейських країн і перешкоди на шляху їхнього руху до демократії.
Не слід дивуватися таким висловам. Радянізація східноєвропейських держав відбувалася саме під псевдонімом їхньої демократизації. Не випадково їх і називали країнами народної демократії.
Що ж це за план, який так довго і наполегливо лаяли в СРСР і сателітних країнах.
Після закінчення Другої світової індійські економічне і соціальне становище у Європі було дуже важким. Варшава, Роттердам, Булонь, Ковентрі та німецькі міста були зруйновані практично повністю. Лондон, Бірмінгем, Плімут дуже постраждали. Про нашу країну й говорити не доводиться. У 1946 році, напередодні 7 листопада, група секретарів обкомів звернулася до Москви з проханням дозволити не проводити святкові демонстрації через відсутність у населення пристойного одягу.
До міст слід додати зруйновану інфраструктуру, промисловість, що зупинилася або ледь працює, сільське господарство, що ледь дихає. Дороги, порти, мости були об'єктом бомбардувань і обстрілів протиборчих армій. Порушені традиційні зв'язки і обмін. Через це катастрофічно скоротилися посівні площі, так як у жителів сіл був відсутній стимул виробляти продовольство. Злиденне населення міст не мало коштів його купити, та й придбати у зруйнованих містах теж було нічого. Фінансова система Німеччини була відсутня, і навіть у країнах-переможницях катастрофічно не вистачало грошей.
Зима 1946-1947 рр. була дуже суворою. До цього додалася енергетична криза, бо у багатьох містах і селах топити було просто нічим. І на додаток до цього - голод. Особливо страждали переміщені особи. Більш 12 млн німців були виселені з Польщі, Чехословаччини, Югославії, Угорщини, пішли з радянської зони окупації Німеччини. Їм у буквальному сенсі слова було ніде жити і нічого їсти, не кажучи вже про одяг чи навчання дітей у школах.
Тож не дивно, що при загальному невдоволенні росли прокомуністичні настрої. У Франції та Італії комуністи входили до уряду і скрупульозно виконували вказівки з Москви щодо підготовки захоплення влади. Додамо до цього громадянську війну в Греції, зростання напруженості в радянсько-турецьких відносинах, громадянську війну в Китаї між гомінданом Чан Кайші та комуністами Мао Цзедуна.
У Вашингтоні, Лондоні та інших столицях комуністичну загрозу розглядали як цілком реальну. Треба було щось робити, інакше Сталін через короткий час цілком легально за допомогою своєї комуністичної агентури захопить весь континент.
Було зрозуміло, що без допомоги США Європа не обійдеться. У відповідних американських think tanks - мозкових центрах був розроблений план, який обговорювався на нараді в держдепартаменті 28 травня 1947 року. План отримав назву European Recovery Program - «Програма відновлення Європи». Про нього державний секретар Джордж Маршалл розповів у своєму виступі перед студентами Гарвардського університету. Звідси і назва плану.
Передбачалося виділити з федерального бюджету $12,5 млрд для фінансування відновлення Європи. За нинішнім курсом це близько $600 млрд. Всього у плані брало участь 16 європейських країн, потім він був поширений на Японію і деякі країни Південно-Східної Азії. Після розриву з СРСР частково Югославія отримала допомогу за планом.
Найбільше отримала Велика Британія - $2,8 млрд, Франція - $2,5 млрд, Італія - 1,3 млрд, Західна Німеччина - $1,3 млрд, Нідерланди - $1 млрд.
Спочатку в Москві припускали, що це буде щось на зразок післявоєнного ленд-лізу, і вирішили брати участь у підготовці наради європейських країн з підготовки ухвалення плану. Для чого міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов виїхав до Парижа для зустрічі з британським і французьким колегами Ернстом Бевіном і Жоржем Бідо.
Однак дуже скоро з'ясувалося, що план абсолютно не підходить для СРСР і соціалістичних країн, так як пов'язаний з певними умовами. Економічними і політичними, хоча відокремити перші від других не завжди можна.
До перших належало: 1) заохочувати приватне підприємництво, створювати сприятливі умови для інвестицій; 2) знижувати митні тарифи, підтримувати фінансову стабільність; 3) звітувати у витраті отриманих грошей. Нічого страшнішого немає для наших чиновників, ніж звіт про витрачання коштів. І тим більше нічого подібного не міг допустити Сталін, якраз у цей час гроші на створення атомної бомби відпускалися без ліку, тим більше звіту. Та й взагалі звітувати перед імперіалістами, таке тільки у страшному сні могло наснитися. Взагалі всі так звані економічні умови за радянських умов набували характеру політичних.
До політичних належала вимога видалення комуністів з урядів і недопущення їх у майбутньому. Звідси зрозуміла така різка радянська реакція на план Маршалла.
До речі, Чехословаччина, яка тоді перебувала під керівництвом коаліційного уряду, хотіла прийняти план Маршалла. Сталін викликав до себе Клемента Готвальда, лідера компартії і прем'єр-міністра, а також міністра закордонних справ Яна Масарика і вельми дохідливо, як він умів, пояснив, хто господар і що робити. Повернувшись до Праги, Масарик написав: «Я їхав до Москви як вільний міністр, а повернувся як сталінський наймит!». Після комуністичного перевороту в лютому 1948 року він загинув за підозрілих обставин.
Аналогічно СРСР змусив і Фінляндію відмовитися від участі у плані Маршалла.
План був розрахований на 4 роки і діяв з квітня 1948-го до 31 грудня 1951 року, після чого його замінили законом «Про взаємне забезпечення безпеки». За цей час європейські країни не тільки закінчили відновлення, але у них почалося швидке економічне зростання з об'єднавчими процесами.
План Маршалла не був благодійністю. США переслідували конкретні економічні, фінансові і політичні цілі. Зокрема, гроші, що надавалися, в разі імпорту могли витрачатися тільки в США. Досить сказати, що заборонявся імпорт пшениці з Канади, якщо він оплачувався коштами з плану. Таким чином США отримали доступ до великого ринку, який на тривалий час став споживачем американської продукції.
Другий найважливіший результат. У відновленій Європі різко знизилися прокомуністичні настрої, а демократія усталилася.
Вже давно є пропозиції щодо планів економічної допомоги Україні. Своєрідних планів Маршалла в сучасних умовах. Тим не менш вони не реалізовані. І проблема всередині нашої країни. Вона в непереможеній корупції і відсутності гарантій інвестицій. Останнє передбачає дійсно незалежний суд.
І поки ці дві умови не будуть виконані, жодного плану Маршалла або йому подібного ніхто Україні не запропонує. Віддавати свої гроші олігархам і корупціонерам - на Заході таких дурнів немає.
