Покаяння чи розрахунок?
Визнання Іраном знищення пасажирського літака відбулося після того, як напередодні увечері українських експертів нарешті допустили до уламків авіалайнера
На третій день, вранці 11 січня, офіційний Тегеран все ж визнав, що український «Боїнг» у міжнародному аеропорту іранської столиці збили герої-зенітники з Корпусу вартових ісламської революції. Це визнання з’явилося після того, як напередодні увечері українські експертів нарешті допустили до уламків авіалайнера і вони знайшли на них чіткі сліди його враження уламками ракети. Та й матеріал перемовин із диспетчерами, оприлюднені на той час, доводили, що до припинення зв’язку про жодні технічні несправності не йшлосі, що теж працювало на ракетну версію.
Після цього заперечувати версію з іранською ракетою стало не лише безглуздо, а навіть небезпечно. Спочатку іранські аятоли мали намір не визнавати і відстоювати версію про міфічні технічні несправності на борту літака. І відповідно до цієї лінії в Тегерані прагнули не допускати в країну представників «Боїнга», самостійно розшифровувати «чорні ящики» лайнера, максимально обмежити доступ іноземців до процесу розслідування катастрофи і скоріше зачистити місце падіння літака від доказів (фрагменти літака почали згрібати бульдозером).
Проте в керівництві Ірану знайшовся хтось доволі розумний для того, щоб пояснити своїм колегам, що шлях заперечення очевидного в даному разі — це шлях до прірви. Американців та їхні союзники мають засоби стеження, які могли зафіксувати пуск ракет по «Боїнгу». Окрім того, ракета, що влучила в літак, залишила надто багато доказів. Швидко усунути їх не вдасться. А якщо надовго затягти з доступом експертів до «чорних ящиків» та останків «Боїнгуа», то це фактично буде визнанням Іраном своєї провини. Саме так це брозцінили бр у більшості країн світу. І тоді Ісламська республіка перетворилася б на державу-ізгоя не лише в очах США, а й в очах більшості держав світу, з неминучим запровадженням нових санкцій, а це Тегеранові зараз геть не потрібно. Канада взагалі пригрозила санкціями, якщо Іран не перестане «клеїти дурня» з технічними причинами.
Деякі російські експерти встигли підказати Іранові версії із влученням в літак американської ракети, зіткнення літака з американським же безпілотником і, нарешті, геть екзотичну, з диверсантами, які буцімтозаздалегідь пошкодили обидва двигуни «Боїнга». Усі ці версії легко викрили б експертами, і тому Тегеран визнав за краще не брати їх на озброєння. Але й визнання своєї провини для Ірану стало лише меншим з можливих зол, оскільки по престижу Ісламської Республіки тим самим було завдано нищівного удару. По-перше, з’ясувалося, що ППО в Ірану — ніякої. За офіційною версією, героїчні бійці і командири КВІР помилилися виключно завдяки «авантюризму США». Мовляв, американці вбили Сулеймані, а після іранського удару у відповідь по американських базах в Іраку іранці чекали американського удару у відповідь , нервували, звідси й усі біди. Виходить, що це американці винні в тому, що іранці завдавали удару по американських базах і при цьому боялися відплати!
За офіційною іранською версією, ППО КВІР сплутали пасажирський «Боїнг» з американською крилатою ракетою! Усі серйозні експерти одностайно стверджують, що для того, щоб припуститися такої помилки, обслуга іранського «Тора» мала бути або п’яною як чіп і (або) обкуреною-обколотою наркотиками, або геть непрофесійною. Правильно, гадаю, друге. І цей інцидент свідчить про те, що іранська ППО несе загрозу передусім своїм літакам, військовим і цивільним. Вона на такому низькому рівні, що якщо США і Ізраїль чи один лише Ізраїль, але за схваленнія й негласної підтримки США, захочуть завдати ракетно-бомбових ударів по основних об’єктах іранської ядерної та ракетної програми, зенітні ракетні комплекси Ірану ніяк не зможуть їм запобігти. Від цієї акції США і Ізраїль, ймовірно, поки що стримують технічні труднощі її проведення, а також необхідність нейтралізації ймовірної реакції Ірану на таку атаку у вигляді ракетних пусків по сусідніх державах, та аж ніяк не страх перед іранською ППО, в безсиллі і цілковитому непрофесіоналізмі якої керівництво Ірану фактично щойно розписалося перед усім світом.
Нинішню трагедію в аеропорту Тегерана часто порівнюють із загибеллю малазійского «Боїнга» над Донбасом. Тут слід зауважити, що російські зенітники, прийнявши пасажирський літак за військово-транспортний, все ж зробили трохи меншу помилку, ніж їхні іранські колеги. Але що ще важливіше, Москві набагато важче, ніж Тегеранові, зізнатися в цьому злочині, оскільки його було вчинено на чужій території, і таке визнання в даному разі означатиме і визнання російського прямого військового втручання у війну на Донбасі. А Росія своє втручання, всупереч фактам, продовжує заперечувати й досі.
Іранське керівництво, як з’ясувалося, завдаючи удару по американських базах, заздалегідь попередило про нього уряд Іраку, а отже, й американців, аби уникнути жертв. Це доводить, що Тегеран реально злякався погроз Трампа завдати ще більш нищівних ударів по Ірану, ніж вбивство Сулеймані, в разі загибелі американців чи їхніх союзників. Головне ж, визнавши свою відповідальність за катастрофу українського «Боїнга», більшість загиблих в якій виявилися іранцями, керівництво Ірану практично звело нанівець як обурення своїх союзників вбивством Сулеймані американцями, так і їхній захват «філігранною» атакою Ірану американських баз. Навпаки, в Ірані поновилися багатотисячні протести опозиції, на яких верховного керівника Ісламської революції аятолу Алі Хаменеї, як верховного головнокомандувача КВІР, звинувачують в загибелі пасажирів українського «Боїнга» і закликають піти у відставку, а також палять портрети Сулеймані. При цьому іранська влада настільки розгубилися, що навіть на півгодини заарештувала британського посла в Тегерані — за те, що він виявився поряд з протестувальниками, і звинуватила його в організації безладь. В умовах такої розгубленості виникає ризик неадекватних дій з боку Тегерана, і всім сторонам необхідно виявляти максимальну обережність, аби не допустити ескалації конфлікту. Водночас, оскільки Іран вже вийшов з ядерної операції, європейським державам, слідом за США, рано чи пізно доведеться реагувати на це запровадженням серйозних санкцій, що також підвищить ризик військової конфронтації на Близькому Сході.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
