Прецедент для Президента
«Папір усе стерпить» – каже народна мудрість, маючи на увазі беззахисність шматка вибіленої для письма целюлози перед невіглаством тих, хто береться «орати біле поле чорним плугом». Однак ця його «терпимість» надто жорстоко мститься тим легковажним особам, які залишають на ньому відбитки не лише власної каліграфії, але й обмеженість інтелекту чи убогість сумління.
Минулого тижня Президент вніс до парламенту щойно написаний законопроект стосовно зняття недоторканності з нардепів та суддів. Перефразовуючи відомого поета-сатирика Степана Олійника – у документі «всі представлені сповна, лише немає там … гаранта». А без цього вся сутність задекларованої гармонізації суспільства рівних прав і можливостей є великою мильною бульбашкою, надування якої має відволікти український загал від фундаментальної проблеми – запровадження невідворотності відповідальності за порушення закону представників найвищих щаблів влади. Бо саме інститут президентства в Україні, з огляду на його «вклад в латиноамериканізацію» країни, повинен бути, в першу чергу, позбавлений імунітету недоторканності. Чого якраз, вочевидь, й не хочеться нинішньому главі держави, що, згідно зі своїми уподобаннями, й відобразив у законопроекті.
Сьогодні ні для кого не секрет, що саме з приходом на Банкову Л.Кучми була започаткована масштабна розбудова кланово-олігархічної за формою і антиукраїнської за суттю державної машини. У цей же період розпочалися й політичні переслідування та фізичне знищення опозиційних політиків і журналістів, фальсифікації виборів, від яких Україна не оговталася й досі. Замах на народного депутата О.Єльяшкевича, вбивства впливових бізнесмена В.Щербаня, банкіра В.Гетьмана, замовне вбивство журналіста Г.Гонгадзе і замах на його колегу О.Подольського, більш ніж загадкові смерті людей з президентського оточення – міністрів В.Кравченка, Г.Кирпи та інших – трагічні етапи епохи правління Л.Кучми.
Ці люди, як і сотні тисяч простих українців, які волею випадку потрапили у жорна боротьби олігархічних кланів за встановлення їхньої необмеженої влади, лежать в основі й нинішньої, постмайданної системи влади в Україні. Доки суспільство продовжуватиме танці на їхніх кістках і житиме за нав’язаними правилами, доти справедливості та спокою у ньому не буде. І не варто сподіватися, що нинішня кровопролитна війна з цинічним і жорстоким російським агресором, яка є прямим наслідком правління вибудованої тоді і впевнено діючої нині системи української влади, спише системі всі гріхи. Без очищення суспільства навіть перемога над загарбником буде Пірровою, бо внутрішній ворог, який впродовж усіх років незалежності не переставав нищити Україну зсередини, нікуди не дінеться.
Таким очищенням і має стати засудження тяжких злочинів колишньої владної верхівки – найперше у справі Г.Гонгадзе. Домогтися цього і є своєрідним тестом для усього суспільства: законотворців, журналістів, громадських лідерів, рядових громадян. А для реалізації цього життєво необхідного кроку є зняття недоторканності не лише з політиків «другого ешелону» та заліплених баксами очами служителів Феміди, а й з самого Гаранта.
Зрозуміло, що створення прецеденту засудження президента, нехай і колишнього, Дамокловим мечем висить над діючим. Бо якщо Л.Кучму притягнуть до суду у справі Г.Гонгадзе, В.Януковича – у справі розстрілу Майдану, тоді, у скорому часі, комусь доведеться відповідати перед суспільством за провальні призначення, незграбні дії чи злочинна бездіяльність яких, спричинили масові жертви українських бійців під Іловайськом, дозволили уникнути справедливого покарання конкретним вбивцям Небесної Сотні та призвели до масового збіднення громадян України. А це вже цілком конкретна площина, яку не виправдаєш ані терміном давності, ані політичною доцільністю, ані важливістю моменту, чи браком досвіду державника.
