Спіткнулися об Ідліб
До Міністерства закордонних справ Туреччини були викликані іранський і російський посли. Розмова йшла про ситуацію, яка склалася в сирійській провінції Ідліб на північному заході країни.
В регіоні діє одна з зон так званої деескалації, про яку домовилися Москва, Тегеран і Анкара. І ось тепер у цій зоні сирійські урядові війська за підтримки з повітря російських літаків, а на землі за допомогою іранських військ атакували сили помірної опозиції. Її в регіоні патронує Туреччина. В Анкарі серйозно стурбовані тим фактом, що наступ урядових сирійських військ ведеться всупереч досягнутим домовленостям.
Про це цілком недвозначно заявив в інтерв'ю турецькому офіційному інформагентству Anadolu міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу. На його думку, Москва і Тегеран, будучи разом з Анкарою гарантами укладеного в грудні 2016 року перемир'я між сирійським урядом і помірною опозицією, повинні виконати свої зобов'язання і чинити тиск на Дамаск.
Додамо, що на тлі невдоволення і навіть звинувачень Анкари на адресу Москви і Тегерана особливого значення набуває візит міністра закордонних справ Ірану Джавада Заріфа. Поряд з обговоренням важливих питань політичного характеру приїзд іранського гостя повинен продемонструвати, що для Москви Тегеран ближчий партнер, ніж Анкара, яка не пропускає нагоди нагадати про свій особливий підхід до ситуації в Сирії і негативне ставлення до президента Асада.
Характерно, що в Білокам'яній звинувачення з боку Туреччини відкидають і висувають свої аргументи. Як пише газета «Красная звезда», Міністерство оборони Росії направило листи керівникам Генерального штабу і розвідки Туреччини, в яких стверджується, що недавні атаки на російські військові бази Хмеймім і Тартус за допомогою дронів були здійснені саме із зони деескалації, що розташована в зоні відповідальності Анкари. У Москві впевнені, що здійснили їх «формування так званої помірної опозиції».
Судячи з усього, відносини в трикутнику Туреччина – Росія – Іран зав'язуються в дуже тугий вузол. Про різноскерованість інтересів на сторонах цієї фігури як раз і свідчать атаки на російські об'єкти, насамперед на авіабазу Хмеймім.
Ціла низка обставин свідчить про те, що мінометний обстріл, а потім атака дронів виявилися дуже неприємними сюрпризами для російських військових як у Сирії, так і в Москві. Не менше здивовані й дипломати.
Уже зовсім очевидним є той факт, що артилерійський наліт був добре підготовлений, йому передувала глибока розвідка та організація підходу на відстань пострілу - приблизно 3-5 км - і чіткий і продуманий відхід. Всі подальші заходи щодо пошуку нападників успіхом не увінчалися.
Вимальовується два варіанти умов, які зробили напад досить успішним.
По-перше. Авіабаза Хмеймім розташована у так званому алавітському регіоні, в якому населення підтримує Асада. Поблизу авіабази містяться алавітські поселення і поява там чужих обов'язково привертає увагу і про це стало б швидко відомо. Нічого подібного не сталося, що робить версію причетності до нападу військ Асада і його іранських покровителів дуже правдоподібною.
Як повідомляє дослідницька група Conflict Intelligence Team (CIT), жодне опозиційне угруповання так і не взяло на себе відповідальність за подію на авіабазі Хмеймім. У CIT додали, що ніхто з місцевих жителів не публікував відео або фото результатів обстрілу російської бази, хоча до цього часу «фотографії наслідків інцидентів поруч із авіабазою Хмеймім швидко з’являлися в соціальних мережах». Це може бути непрямим підтвердженням того, що до атаки причетні урядові сили.
По-друге. У провінції Ідліб діють не тільки загони помірної опозиції, але й підрозділи туркоманів етнічно близьких до турків, яких озброює і підтримує Анкара. Судячи з російської преси, цей варіант всерйоз розглядається Москвою і підтримку російською авіацією наступу військ Асада можна розглядати як своєрідну відповідь за атаки на Хмеймім.
Незважаючи на прихильність, принаймні пропагандистську, Москви до цього варіанту, він видається не дуже вірогідним з причин, викладених вище.
Додамо до цього і звичайні проблеми російських військ. Як писало авторитетне московське видання «Независимое военное обозрение» «Погано організована охорона, російські військові розслабилися в передноворічний день і отримали загалом очікуваний «подарунок»... прокололася військова контррозвідка, яка не забезпечила оперативне прикриття простору навколо об'єкта. Сюди ж треба додати «допомогу» сирійських союзників, від яких, судячи з усього, користі в усьому мало, як кажуть на Русі - не можуть ні вкрасти, ні покараулити. Система охорони й оборони бази вибудувана, м'яко кажучи, недбало. Схоже, навіть візуальне спостереження за підступами до об'єкта велося геть погано. Охороною та оперативними службами не була належним чином проведена розвідка навколишньої місцевості з метою визначення найбільш небезпечних напряів і місць, де можливо розгорнути вогневі позиції мінометів». Є необхідність збільшити російський контингент у Сирії, принаймні в кількості необхідній для посилення охорони авіабази Хмеймім і морського пункту постачання Тартус. З іншого боку, це суперечить заявам про виведення частини військ. Виникає, про що попереджали, важко здійсненна дилема.
Зараз у російському Міністерстві оборони шукають винуватців по всьому світу. Навіть Україна опинилася в цій ролі, як та невістка зі своєю сукнею.
Швидше за все, наступ воїнства Асада і його іранських союзників має на меті зайняти більш вигідні позиції на майбутньому конгресі політичних сил Сирії в Сочі. Він повинен почати роботу 29 січня. Його скликання ініціювала Росія, а Іран і Туреччина без особливої радості на нього погодилися.
Є і суто іранські проблеми з сирійським продовженням. Тегеранській владі дуже потрібна зовнішньополітична перемога для затушовування внутрішніх проблем, зокрема, великі витрати на підтримку Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), велика частина його контингенту перебуває в Сирії. В Ірані під час протестних виступів писали, що на сирійську авантюру на рік витрачається $25-30 млрд. Офіційний курс $1 - 16 тис. ріалів, але в обмінних пунктах Тегерана $1 коштує понад 30 тис. При цьому девальвація місцевої валюти відбувається кілька разів на день . У країні, що добуває у великій кількості нафту і газ, вартість останнього за останній рік зросла в 16,5 разу. У грудні уряд хотів підвищити в кілька разів вартість бензину. Тож не дивно, що величезні витрати на зовнішньополітичні авантюри в Сирії і Ємені викликають гостре невдоволення населення.
Ось чому іранській владі терміново потрібно розв’язати дві проблеми. З одного боку, зміцнити контроль Асада над провінцією Ідліб, а з іншого - спробувати видавити Росію з Сирії. З точки зору Тегерана Москва свою роль зіграла і тепер, як мавр, може і повинна піти. У свою чергу, це дасть можливість дещо зменшити витрати на КВІР і тим самим хоч якось розрядити внутрішню ситуацію в країні.
У Москві вкотре переконуються, що Туреччина не дуже надійний партнер, і на противагу Анкарі демонструють посилення взаємодії з Тегераном. Водночас іранське керівництво абсолютно не зацікавлене в російському впливі в Сирії і подальше зіткнення інтересів неминуче. Схоже, що довготривалої стратегії у Кремля в Дамаску немає, і справа тільки в прагненні обміняти Сирію на Україну і таким чином спробувати вийти з дипломатичної і фінансової ізоляції.
Поки не дуже виходить, звідси і шарахання від Ірану до Туреччини і назад.
