Симптоматика безладу
Ганебний новорічний випадок в Маріуполі з нагородженими бійцями, яких вчасно не доставили на позиції, наголошує на необхідності якісного реформування не лише критеріїв навичок армії, але й ставлення до солдата як основи війська
Нещодавно Президент України Петро Порошенко разом з міністром оборони Степаном Полтораком, начальником Генштабу Віктором Муженко та американськими сенаторами напередодні Нового року відбув у Широкино, де показово нагородив українських військових перед телекамерами. Джон Маккейн, який очолював делегацію американських сенаторів, згодом зробив низку надихаючих українську сторону заяв щодо захисту інтересів України та проти агресора – РФ. Після того, як хвиля інформаційного приводу із Широкино вщухла та поступилася не завжди святковим новорічним повідомленням про чергові обстріли та загибель українських військових та волонтерів, від нещодавно нагороджених бійців в соціальних мережах з’явилось обурене повідомлення.
Виявляється, що після церемонії нагородження за участю Петра Порошенка українські солдати кілька годин просиділи в аеропорту Маріуполя. Зустрічати Новий рік їм довелося з медалями у холодному ангарі. Командир мінометного розрахунку Лєра Бурлакова в передноворічну ніч відреагувала на своїй сторінці в Facebook: «Президент нас нагородив (про те, яких пекельних двох діб з кавою «тільки для командування» на морозі тощо – мова не про бої на Світлодарській дузі – це коштувало, напишу згодом). Коли вручав медаль – ризикнула попросити його про гелікоптер, щоб ми встигли до Нового року повернутися на позиції, до своїх. Вертушку пообіцяли. Але у той час, коли більш важливі люди полетіли з Маріка (Маріуполя – «День») спокійно, саме для нас метеоумови раптом виявилися не такими, як треба... Автобус, яким ми могли б виїхати назад щоб бути на місці хоч за 5-8 годин, теж забрали (сюди ми приїхали на КРАЗі без опалення, якщо щось, але і його вже немає). Сиджу в Маріуполі на аеродромі. Ридаю. Супер».
В цьому пості наголосимо на фразі – «Вертушку пообіцяли» після того, як Лєра особисто попросила про це Президента (!). Та схоже команда Верховного Головнокомандувача для відповідальних за організацію його візиту на передову стала формальністю. Симптоматичний факт.
Вже із Бахмута волонтер Ольга Баталова 2 січня в Facebook написала: «Їх було близько ста бійців масовки (на камеру) і 15 героїв, що відзначилися на Світлодарській дузі. Серед них три жінки. Цих представлених до нагороди 15 везли з передової. Стомлених і змерзлих. Везли у відкритому кузові... Потім муштрували строєву в аеропорту Маріуполя. Нарешті нагородження. Близько сьомої вечора 31 грудня закінчились урочистості і..... Про них забули. Вони сиділи у порожньому аеропорту. Голодні і несамовито стомлені. Потім як худобу загнали в холодний ангар. Там і зустріли Новий рік. Почесно нагороджені президентом Герої..... Близько одинадцятої ранку забрали автобусом і завезли на Бахмут. Далі – як знаєте».
Випадок обурив користувачів мережі, на що одразу з’явились коментарів експертів та блогерів. Згодом з’явились і офіційні коментарі, зокрема від міністра оборони Степана Полторака. На своїй сторінці в Facebook він повідомив: «Обурений діями керівництва штабу АТО, командування ОТУ «Маріуполь» та 54 бригади, які не забезпечили належної доставки та розміщення військовослужбовців, викликаних з підрозділів для нагородження. Дав вказівку прискорити хід службового розслідування. До 5 січня ВСП має доповісти про посадових осіб, винних у ситуації, що склалася, та визначити їх ступінь відповідальності. Усіх винних посадових осіб буде притягнуто до дисциплінарної відповідальності». Наголосимо, що Полторак починає своє обурення саме з керівництва (!) штабу АТО.
Враховуючи ж те, що за якихось десять років соціальні мережі зробили буквально революцію, як у висвітленні дійсності так і в маніпуляціях оцінками висновків, замовчати кричущі моменти владі не завжди вдається. Безумовно, в мережах найняті безліч так званих ботів, які в таких випадках по лекалу вприскують певні інформаційні посили, що покликані розбавити суспільну увагу. Але, наприклад, у випадку з нагородженими військовими цей «номер» явно не міг пройти (взагалі сам факт того, що військові здатні своїм обуренням через інтернет накликати грозу на тих хто, маючи певну владу, воліє плювати на солдат – вже обнадіює). Тому навіть деякі пропрезидентські блогерські персоналії в інтернеті обрали тактику – «це звичайно ганьба», проте ми «нічого ще не знаємо», але «хтось має відповісти». Приблизно такою ж є реакція й офіційна – розслідувати, знайти винного і покарати. Та досвід попередніх років показує, що часто розслідування означає пошук «крайніх». І навіть, якщо ці «крайні» дійсно винні (багато тактичних питань зустрічі Президента дійсно залежать від низової ланки виконавців), залишається інше питання – чи не є поведінка низів наслідуванням поведінки верхів? Такою собі емпатією принципів. Саме тому на Заході існує практика подавати у відставку начальства за очевидні провини підлеглих. Так би мовити, дотримання спільної відповідальності.
Вже третій рік війни ведеться багато розмов про реформування армії. Представник військових в розмові з «Днем» переконує, що багато реформ в армії зовсім не потребують грошей. «Вони потребують адекватності і природньої умотивованості. Ганебний випадок в Маріуполі натякає, що за технічними реформами (наприклад, в ЗМІ широко розрекламована перспектива виробляти в Україні натівську гвинтівку М-16) та підвищенням критеріїв навичок армії, має відбуватись реформа в стосунках військових, реформа ментальності української армії на всіх ланках», - каже він.
Деякі представники НАТО в Брюсселі на питання журналістів ще в травні 2016-го говорили, що їм доводиться буквально тиснути на українську сторону щодо необхідності «підтягування» нашої армії до стандартів Альянсу. Причина такої кволості на думку експертів полягає в тому, що далеко не всі ті, хто знаходиться в керуючому військовому складі вищої (не обов’язково найвищої) та середньої ланки радісно сприймають необхідність кардинальних змін в існуючій системі стосунків та критеріїв відповідності. Зрештою, не будемо забувати, що ще до війни часто «зірки» на погонах «високих» мундирів з’являлись далеко не за бойові заслуги чи організаційні успіхи та вміння. Дійшло до того, що образ солдата став асоціюватись не з захисником Вітчизни (про те, що на нас можуть напасти, стратегам, аналітикам та керманичам навіть й в голову не приходило), а з робочою силою – від допомоги МНСникам до ганебного викопування картоплі на городах генералів.
Війна змінила все, адже поставила питання руба – життя або смерть. Точніше – життя ціною смерті. Саме мотивований боєць став ядром, рушійною силою спротиву агресії та звільнення територій. І, безумовно, базовою складовою не лише в стосунках в армії, але й в ставленні всього суспільства до військових. Щодо ж до згаданого випадку в Маріуполі, журналістам і громадськості необхідно вкотре продемонструвати увагу і прискіпливість, адже подібні історії часто забуваються за новими інформаційними приводами.
