«Таємниці» Седлецької і «геолокація» Луценка
Це програшна для влади історія: по формі і по суті. Нічого нового вона не придумала – для того, щоб зберегтися, як за часів Кучми, так і Януковича, нинішні владоможці вирішили зокрема «приструнити» журналістів. Це щодо надання судом доступу Генпрокуратури до інформації з телефонів журналісток Наталії Седлецької (головний редактор програми «Схеми» Радіо Свободи) та Крістіни Бердинських («Новое Время»). Хоч і відбувається це в рамках внутрішньовидових розборок між правоохоронними органами.
За словами речника ГПУ Андрія Лисенка, обидві журналістки та декілька інших персон вважаються можливими свідками в одній з чотирьох кримінальних справ, які ведуться стосовно директора НАБУ Артема Ситника. «Жодного втручання у їх приватне життя прокуратура проводити не планує», - додав Лисенко. Журналістка Наталія Седлецька проходить свідком у справі про розголошення державної таємниці, у чому підозрюють Артема Ситника.
Саме Седлецька написала у ФБ: «За 17 місяців, за які слідчий ГПУ тепер матиме дані про мої дзвінки, смс та місцеперебування телефону, наша редакція опублікувала викривальні матеріали про самого генпрокурора Юрія Луценка, про президента Порошенка, міністра Авакова, прем'єра Гройсмана, Ахметова, Фірташа, Тимошенко, Медведчука – цей перелік впливових людей дуже-дуже довгий і щотижня поповнюється».
Влада в цій ситуації однозначно виглядає програшно. Хоча навряд чи того ж Луценка ще турбують рейтинги. За останніми соціологічними даними Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, найбільш негативний баланс довіри-недовіри якраз у Юрія Луценка (–78%). Менше навіть у того ж Віктора Медведчука (–74%).
Подробиць в цій історії багато і вона лише набиратиме обертів. Однак суть одна – поки зберігатимуться старі правила в політиці, нічого не зміниться. Ніякі майдани їх поки зламати не можуть. І Луценко тут показовий приклад людини з системи, яку заснував Кучма, хоча він начебто і боровся з нею. Пам’ятаєте, акцію початку 2000-х «Україна без Кучми»? Вже після помаранчевих подій Луценко отримав посаду міністра внутрішніх справ, проте нічого не зробив, щоб притягти до відповідальності замовників у «справі Гонгадзе-Подольського». Потім за часів Януковича він опинився за ґратами, але як тільки вийшов звідти, то одразу побіг на захід Кучми-Пінчука ручкатися з другим президентом.
Ну а після Євромайдану Луценко взагалі став одним з бенефіціарів. Однак питання залишилися: що зроблено нинішнім генпрокурором для доведення «справи Гонгадзе-Подольського» до кінця? А «справи» Майдану? А представники проросійських сил, які вільно почуваються у парламенті і на вулицях українських міст?... Політична біографія Луценка, хоч начебто вона і контроверсійна, говорить сама за себе, тому історія із доступом до телефонів журналісток не є чимось вкрай неочікуваним. І дуже добре, що журналісти проявили солідарність з Седлецькою і Бердинських. Інша справа, що боротися за правду потрібно постійно, адже Луценко може сьогодні і не наважився б на такий крок, якби відчував постійний тиск мас-медіа у «справі Гонгадзе-Подольського».
Іван КАПСАМУН, «День»
