Усвідомити нові реалії світу
Чотирнадцятого березня указом Президента України було введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня ц. р. «Про концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України». Необхідність розробки такого документу диктувалась часом — гібридно-терористична агресія Кремля в Автономну Республіку Крим та на Донбас оголила кричущі проблеми національної безпеки і оборони і подальше зволікання з їхнім вирішенням обертається щоденно сумними наслідками для держави і суспільства.
Робота над концепцією була проведена дійсно титанічна і залучались, поза сумнівом, кращі фахівці і міжнародні аналітично-експертні інституції. Однак не вдаючись в поглиблений аналіз цього стратегічного документу, одразу хочу наголосити — головним недоліком його є публічна легалізація традиційного розуміння і, відповідно, традиційних підходів до усвідомлення нових національно-планетарних викликів і загроз сучасності. Відтак і рішення пропонуються в переважній більшості традиційні, хоча вони на тлі колишньої заскорузлості і бюрократичних гальмувань звучать по новому.
Щоб не бути голослівним, зупинюся лише на кількох принципових моментах.
Так, найпринциповішим в подібних стратегічно-масштабних документах вважається визначення адекватності форми агресії, що здійснюється проти України. Вона тут невпевнено класифікується як «гібридна війна». Однак характер та різновид проявів дій Російської Федерації в Україні, Сирії, в країнах Європейського Союзу та на території інших держав свідчать про виникнення нового явища в безпековій парадигмі планети — глобального гібридного тероризму, про що я та інші вітчизняні експерти заявляють вже майже рік. Визнання цього на міжнародному рівні вимагатиме кардинальної зміни парадигми правової та міжнародної безпеки, характеристик безпекових явищ, які мають розглядатися надалі лише в динаміці геостратегічних моделей та побудові абсолютно нової глобальної системи міжнародної безпеки, де немає місця таким терористичним режимам як путінська Росія і її міжнародні сателіти.
В такому разі утаємничені міжнародно-дипломатичні домовленості мають уступити місце принциповості і безкомпромісності по відношенню до будь-яких проявів та форматів державницького тероризму. Чи готове до цього міжнародне співтовариство? Саме це питання мала б поставити Україна, визначивши нові категоріальні норми та регламентно-процедурні рішення легального рівня в запропонованій концепції.
Оцінюючи актуальні загрози середньострокового періоду, автори концепції беруть до уваги загрози лише статичного характеру, зафіксовані у фізичних вимірах і відповідним чином задокументовані. Мабуть, тому до цього переліку не потрапив кричущий масштаб такого планетарного виклику як комунікаційно-контентна агресія гібридного терориста. А саме вона несе в собі найбільшу загрозу не лише Україні, а й світу загалом.
Звичайно, це лише підхід до аналізу документу. Концепція потребує глибшого і системнішого вивчення та обговорення. Однак можна з впевненістю заявити — ми запізнюємося і лише зараз починаємо адекватно усвідомлювати нові реалії світу, де основною загрозою миру є різновиди терористичних стилістик.
Втім, на мою думку, головне – встигнути знайти вірне рішення до початку навали тотального планетарного цинізму...
