Знімають із забезпечення
Все говорить про те, що в Москві ухвалено принципове рішення з Донбасу йти. Кремлівський куратор Сурков заявив, що сепаратистам в «ДНР\ЛНР» треба готуватися до реінтеграції. Це не тільки слова, є конкретні справи, що їх підтверджують. У Донецьку і Луганську ходять наполегливі чутки про швидку заміну Захарченка та Плотницького іншими менш одіозними особами, з якими тією чи іншою мірою Київ погодиться вирішувати технічні питання.
З непідконтрольних територій вивозиться найцінніше російське військове майно і спорядження. Насамперед засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ). Воно й зрозуміло. Танки Т-72 як застаріла купа заліза жодної цінності не становлять. Так само як і боєприпаси. Ось РЕБ не повинні потрапити в руки українських військових, оскільки у чомусь становлять хоч якийсь know how і експерти за ними можуть судити про рівень цієї російської зброї.
Нарешті, буквально щодня змінюється позиція російського президента щодо миротворців ООН на Донбасі. Від повного неприйняття до висловленої Путіним 5 вересня у Китаї на прес-конференції згоди на їх введення, але тільки на лінії розмежування. І ось досить було йому поговорити по телефону з канцлером Німеччини Ангелою Меркель, як Кремль вже згоден на їх розміщення на всій непідконтрольній території, зокрема і на державному кордоні.
На перший погляд все це схоже на якусь сенсацію. Москва зазвичай вкрай непоступлива в територіальних і престижних питаннях. Відхід з Донбасу явно не додасть очок російській владі в очах радикальних патріотів. І так вже одіозні діячі на кшталт Гіркіна - Стрєлкова рвуть горло криками про злив Донбасу. Здавалося б, коли насувається передвиборна президентська кампанія, на різкі кроки йти не слід. Однак є більш сильні обставини, які змушують російську владу буквально наступати на горло власній імперській і шовіністичній пісні. Вони лежать у кількох площинах. Не тільки в міжнародній, а й внутрішній.
По-перше. Захід довго запрягав, але нарешті зайняв більш жорстку позицію щодо українського конфлікту. Всі спроби Москви знайти тріщину між Берліном - Парижем і Вашингтоном провалилися. Так само як і надії на обмін Сирії на Україну.
По-друге. Зближення Росії з Іраном наочно показало американській дипломатії, як і європейській, що Москва скочується на більш радикальний антизахідний курс, ніж той, який провадив СРСР за часів холодної війни.
Так само це наочно видно з поведінки Кремля навколо північнокорейських ракетно-ядерних випробувань. У той час як Рада Безпеки ООН посилює санкції проти КНДР, Москва їх таємно порушує. Про це пише газета The Washington Post: «Оскільки китайці скорочують постачання нафти і газу, то вони (КНДР. - Авт.) звертаються за допомогою до Росії. Коли від них відмовився основний постачальник (Китай. - Авт.), вони просто спробували знайти нового». Про це газеті повідомив на умовах анонімності високопоставлений американський чиновник, що спеціалізується на боротьбі з контрабандою. Це не просто саботаж, а прямий виклик не тільки Вашингтону, але і Пекіну. Зрозуміло, що подібне просто так з рук не зійде, і на берегах Потомаку знайдуть спосіб відповісти, і досить боляче.
Після такого підвищення ставок потрібно продемонструвати бажання домовлятися.
По-третє. Загроза санкцій з віртуальної стала економічною і фінансовою реальністю. З перспективою їхнього подальшого посилення. Спроби підкупити європейців поступками в енергетиці та обіцянками майбутніх зисків від покупки російського газу, поставленого новими трубопроводами, і тим самим протиставити їх американцям провалилися. Для Москви виявилося несподіваним небажання європейців погоджуватися на газопроводи в обмін українських. Загалом протидія санкціям не вдалася, і проблема отримання західних кредитів виявилася на цьому етапі нерозв'язною з усіма наступними наслідками.
Ще один удар очікується якраз до президентських виборів у Росії. Йдеться про розслідування американських органів щодо законності нажитих непосильною працею статків найважливіших російських олігархів. Серйозних людей у Росії це дуже турбує. Який не є національний лідер крутий, але він повинен це враховувати.
По-четверте. Реальність поставок в Україну важкого озброєння робить протистояння на Донбасі за участю російських військових абсолютно безперспективним. Або слід розширювати пряму російську участь з відповідним зростанням втрат, або йти.
Є ще один фактор, який має більш довгостроковий характер. Йдеться про перспективу виробництва зброї українським оборонним комплексом спільно з американськими та іншими західними фірмами з майбутніми поставками в треті країни. Це не просто серйозне переозброєння української армії, але і жорсткість конкуренції на міжнародних ринках зброї. Цього в Москві категорично не хочуть і дуже серйозно ставляться до такої перспективи.
По-п'яте. Російській владі банально не вистачає грошей. Зараз не настільки для нас важливо, чому склалася така ситуація. Важливіше, що вона є і носить довгостроковий характер. Дійшло до того, що у священної корови російського бюджету - витрат на оборону і безпеку - почали урізати золоті роги. У бюджетних планах на майбутній і подальші роки передбачається зниження витрат за цими статтями. Додамо невиконання планів переозброєння, спуску і ремонту військових кораблів і постійне перевищення кошторисів.
Немає грошей - немає не тільки кохання, як каже французьке прислів'я. Без грошей немає війни. Саме з фінансових міркувань можна визначити приблизні терміни планування російського відходу з Донбасу.
Як пише московська газета РБК, за підсумками наради у віце-прем'єра уряду Росії Дмитра Козака, що відбулася 1 вересня, Міністерству фінансів доручено «виключити з проекту федерального бюджету на 2018 рік і на плановий період 2019 і 2020 років в повному обсязі витрати на надання в 2019-2020 роках гуманітарної підтримки окремим територіям». Як сказало джерело газети, термін «окремі території» належить Владиславу Суркову як спосіб легалізації допомоги «ДНР\ЛНР» без їх прямої згадки.
Хоча в Донецьку і Луганську роблять вигляд, що це для них трагедією не стане, насправді реальним є скорочення фінансування сепаратистів. Гроші потрібні на Крим і Калінінградську область, утримувати непідконтрольну територію Донбасу Росії стає явно не під силу. Іншими словами, значні зрушення на Донбасі можна припускати у другій половині майбутнього року і першій половині 2019-го.
Звідси випливає, що найближчим часом почнуться великі дипломатичні маневри. Як навколо статусу миротворців ООН, їхнього складу, фінансування тощо. Просто так Росія не піде, так що великі битви ще попереду. Краще в кабінетах дипломатів і в залах для переговорів.
