Божоле
Різдво на Закарпатті знаменує важливу пору – час куштування свіжого, нового вина. Божоле, або ж – як його називають у Франції – божоле нуво. Ясна річ, пробують таке вино ще з кінця листопада, але тільки заради перевірки якості. Насправді ж пити молоде божоле за столом, частувати гостів традиційно прийнято тільки після Різдва Христового. І щоразу, роблячи перший ковток, треба згадати осінь, коли стиглі грона збирали для переробки. Не дарма це вино вважається напоєм філософів – бо нагадує осінь, і не лише як пору року, а й осінь життя, час жнив і підсумовувань.
Коли збирали виноград, пора була зовсім іншою. Повітря тоді стояло густе й запашне, ніби налите слабкими солодкими пахощами. Вітру не було, небо, синє й свіже, як випрана сорочка, ледь тиснуло теплою оманою сну. Здавалося, сонна музика шурхоту листя наповнювала простір спокоєм, а ще тепла земля й каміння віддавали назад жар минулих днів.
Виноград, пружний і цукристий, наче причаївся перед вибухом – готовий розірватися від найменшого доторку. Де-не-де люди то зникали серед зеленого й жовтого листя, то з’являлися з наповненими темно-синіми гронами відрами. Збирання винограду потребувало неквапності і зосередженості – один невдалий порух міг розірвати тремтливу єдність зерен, і тоді вони падали додолу, розсипаючись по землі, як намистинки. Дехто працював ножицями, відрізаючи кетяг від лози, дехто відривав його просто руками. І у тих, і в інших руки були темно-фіолетовими – ніби вони їх обморозили й шкірна тканина починала відмирати. Пальці були липкими, на смак солодкими; виноградний кущ після обривання плодів ставав прозорішим і світлішим, велике листя підіймалося нагору, до сонця, вусики, недавно ще зелені й кислуваті, зараз жовтіли і виглядали незграбно довгими.
Винобрання в цих місцях вже давно стало важливим ритуалом, котрий засвідчував, що сонце виконало свою справу, злеліявши солодкі ягоди, які пізніше віддавали людям своє тепло. Здавалося, що цей період свідчив про закінчення минулого року і початок нового – року очікування нового врожаю. Зрештою, від цього й велося своєрідне літочислення.
Спочатку всю зібрану виноградну масу чавили в спеціальних млинках, відціджуючи червоний солодкий сік. В цей час на відкритому повітрі відмивали від старого вина бочки, відчищали з їх стінок виноградний камінь, котрий сідав на дно, як шар іржі. Аромат осені й свіжості в бочці – необхідний елемент виноградного жертвопринесення. Далі сік залишали на деякий час бродити, а вже потім, за потреби, додавали в нього цукор. Від винограду, кількості цукру і методів його додавання залежав сорт майбутнього напою. Зготовану суміш залишали настоюватися і вперше молоде вино куштували на Різдво – в цьому обряді точно був якийсь прихований зміст. Може, народження Ісуса – символ появи нового молодого вина?
