Чи вистоїть Луцька брама без господаря?
«Апеляційна інстанція залишила в силі рішення Господарського суду Волинської області щодо повернення Державному історико-культурному заповіднику пам’ятки містобудування та архітектури національного значення». Таке повідомлення днями прозвучало як переможна реляція. Бо мається на увазі унікальна Луцька брама, про яку історична довідка каже: «...Луцька брама відносилася до складу міських укріплень, якими була обнесена Олика у період з 1599 по 1656 роки у часи володіння містом сина Радзивилла, маршалка коронного Альбрехта Станіслава» («Волинські єпархіальні відомості», 1878 рік). Уявити тільки, цей самий Альбрехт обніс всю Олику з околицями земляними валами і ровом (залишки яких можна бачити і через півтисячі літ!). А використав як робочу силу взятих ним у полон турків (і, до речі, здавна один з районів містечка має назву Турчин, або Турчино, — з наголосом на першому складі).
Високі судові інстанції повернули державі «приміщення, яке перебуває під охороною держави, площею 43,4 кв м, вартістю 175 тисяч 586 грн». Офіційний документ каже, що «порушення інтересів держави у даному конкретному випадку полягає у тому, що приміщення, яке без достатніх правових підстав використовувалось суб‘єктом господарювання, є пам’яткою національного значення, перебуває під охороною держави, має особливий порядок передачі його в оренду. Крім того, відповідач використовував пам’ятку у комерційних цілях, у зв’язку з чим втрачається її культурно-історична цінність».
Цю історичну браму я вперше побачила ще у 1979 році. Родина мого чоловіка мешкає у селі Залісоче. Брама, звісно, вражала своїми розмірами. Але, як писала я у тексті «Господар Луцької брами» 22 липня 2005 року, «старовинна брама занепадала не одне десятиліття, і табличка, що це — пам’ятка архітектури національного (!) значення, яка охороняється законом, ролі не грала. На даху виросли справжні джунглі з кущів бузку, закоптилися, як головешка, склепіння (місцеві молодики, не обтяжені розумінням історії й елементарною культурою, взяли за моду у Великодню ніч палити тут автомобільні скати). Свідок минувшини, фотознімок якого переходив з одного шкільного підручника історії в інший, перетворився на смітник і громадський туалет…».
Чоловіком, який «використовував пам ятку національного значення у комерційних цілях», є уродженець Залісочого Микола Дядюсь. Виріс на сусідній з брамою вулиці, поїздив по тодішньому Союзу на заробітки, врешті, встановив з дозволу місцевої влади біля брами (поруч автобусна зупинка) металевий кілск: продавати продукти. Може б він і не взявся за реставрацію такого об єкта, як брама, але один з луцьких архітекторів, що об’їжджав «підконтрольні об’єкти» на зразок Луцької брами, запропонував: ти відреставруєш браму, і зможеш відкрити там магазин. Це підтверджував в коментарі «Дню» Петро Троневич, тоді головний спеціаліст управління містобудування та архітектури з питань охорони і реставрації пам’яток історії та архітектури. Саме його попередник на цій посаді Микола Томчук і укладав з Дядюсем договір. Микола взяв кредит і,власне, врятував історичну пам ятку. За гроші, які вклав, міг тоді збудувати геть непоганий будинок. Головне, він відновив історичне обличчя споруди. Тих зубців, які були первісно на її даху, вже не існувало, їх знищили роки і люди. Планував відновити браму у первозданному вигляді і всередині. За проектом цеглу мав очистити, полакувати, і було б «під старовину». «Але стіни настільки були закопчені, що ми цю кіптяву мусили цюкати сокирками, а потім заштукатурили», - розказував. Троневич підтверджував (та й всі хто слідкував за вигдядом брами), що ще б років п’ять, і про середньовічну браму нагадували б лише руїни та фотознімки у шкільних підручниках.
Всередині ж Дядюсь облаштував невеликий магазинчик (без спиртного). Доки брама роками руйнувалася, до неї нікому не було діла. Але настав час, коли догледіли, що підприємець «у ході здійснення своєї господарської діяльності керувався охоронним договором, укладеним із відділом культури Ківерцівської районної державної адміністрації у вересні 2014 року, але не погодженим, як того вимагає чинне законодавство, центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини». Не знаю, на що дивилися стільки літ ці численні установи, які начебто здійснюють охорону культурної спадщини, чому не було укладено потрібних договорів, а чоловік же вклав у споруду великі гроші...
Зараз дружина Миколи Вікторія каже, що вони, звісно, законослухняні і підуть з брами зі своїми, як кажуть, речами. Їм пропонують привести тепер споруду до того вигляду, в якому отримали. «Але ми на це ніколи не підемо!» - каже Вікторія. Брама зараз радує очі. Дядюсь виклав навколо плитку, теща облаштувала розкішні квітники. Туристи, які забрідають в Олику дорогою через Залісоче, вип ють кави у Дядюся, обов язково споруду сфотографують.
Що тепер буде у старовинній брамі, не знаю. Ще не кажуть. Але якщо держава буде доглядати її так само, як доглядає сотні інших пам яток національного значення, тобто не доглядає, посилаючись на відсутність коштів, то не виключено, що на даху знову виросте бузок, замки місцеві бусурмани зірвуть і знов влаштують всередині мерву...
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
