Гра пріоритетів...
На що працює столична мерія — на благо киян чи успіх корупційних схем?
В останні місяці столичні МАФи стали об’єктами потужних атак з боку мерії міста, яка спирається на більшість Київради. Але якщо раніше інструментами цих атак були передусім вибірковий демонтаж і продовження практики подвійного оподаткування (земельний податок, а разом із тим так званий пайовий внесок на благоустрій), то тепер мерія перейшла до практики тотальних заборон. У відповідь на вимогу власників МАФів дозволити продавати хоча б пиво (яке тепер за законом є таким же алкогольним товаром, як і горілка) впродовж усієї ночі, мерія затвердила норму, за якою кіоскам узагалі заборонено працювати вночі. Згідно з нею, «тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного або іншого призначення в Києві можуть надавати свої послуги з 8.00 до 22.00 у будні дні й з 8.00 до 23.00 у вихідні й святкові дні». Власне, дозволений час роботи кіосків визначено було ще рішенням Київради від 4 вересня 2014 р. № 62/62, а тепер запроваджено в дію.
При цьому в мерії ніхто з якогось дива не помітив, що ці рішення порушують конституційні положення про рівноправність форм власності («Усі суб’єкти права власності рівні перед законом», а виконавча влада «забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності»). Не звернули увагу ті, хто голосував за тотальну заборону нічної роботи кіосків та інших МАФів, і ті, хто запровадив нині це рішення в життя, і на соціальні потреби киян — адже далеко не в усіх мікрорайонах, а особливо в тих селах і селищах, які за останні десятиліття стали складовими столиці, існують стаціонарні цілодобові магазини...
Хтось може сказати, що це все — дрібниці, а головним є те, що мерія зробила вже чимало позитивного для киян. Але ж хіба є дрібницею пряме порушення Конституції, помножене на небажання підходити до питання упорядкування роботи торгових точок з огляду на інтереси конкретних жителів міста? Ба більше: в Інтернеті можна легко знайти думки як експертів, так і «просто» киян, що мерія і більшість Київради лобіюють інтереси великого бізнесу, передусім мереж супермаркетів. Скажімо, торік журналісти зафіксували електронне листування депутатів-»ударівців», з якого стало зрозуміло, чому владна більшість не голосуватиме за рішення про заборону всім магазинам уночі торгувати алкоголем. «В магазинах однозначно нельзя запрещать. Wine House (мережа магазинів з продажу вина. — С.Г.) против», — написав тоді депутат міськради Олексій Панчук. І попри грізні репліки мера та його оточення, що, мовляв, «ми всім заборонимо вночі продавати алкоголь», поки що об’єктами атак є торгові павільйони та невеликі нічні магазини. Втім, і з цілодобовими супермаркетами не так просто: якщо їм заборонити продавати вночі алкогольні напої (в принципі, слушна ідея, але...), це матиме неодмінним наслідком помітне подорожчання всіх товарів — треба ж якось буде покрити збитки від цієї заборони і витрати на перебудову приміщення, щоб алкоголь, як і в радянські часи, перебував «під замком» у заборонені години...
Я вже не кажу про неминучий розквіт «тіньової» торгівлі алкоголем — хто пам’ятає часи антиалкогольної кампанії 1985 — 1989 років, знає, про що мова.
Але одна з головних причин усього цього дійства, видається, полягає в тому, що міська влада знайшла додатковий ресурс збільшення надходжень як у міський бюджет, так і на рахунки «потрібних осіб». Виявляється, в столиці зараз близько тисячі занедбаних цегляних і шлакоблочних сміттєзбірників і майже стільки ж уже зданих в оренду. Нагадаю: п’ятиповерхові «хрущовки» в кожному дворі мали такі капітальні будови, й не лише вони, а й деякі дев’ятиповерхівки; мешканці будинків самі зносили туди і викидали сміття. Сморід, особливо влітку, стояв біля них грандіозний, тому перехід у 1980-ті на сміттєві контейнери став у цьому сенсі благом. А полишені сміттєзбірники стояли без діла, аж поки на них, уже на початку 2000-х, не накинули оком бізнесмени та не почали перебудовувати на різні крамнички і продуктові магазинчики, зокрема й нічні.
Рішення щодо передачі решти сміттєзбірників в оренду Київрада ухвалила, в основному, ще торік у грудні. Тепер стоїть питання про остаточне ухвалення та втілення в життя цього рішення. Проте зверніть увагу: за нових обставин власники павільйонів і кіосків раді будуть віддати за капітальні будови будь-які приступні для них гроші, бо іншого виходу мерія їм не лишила. А тепер закономірне запитання: як при такому «великому переселенні» торгівлі з тимчасових споруд до капітальних уникнути корупції на користь тих, хто стоятиме біля розподільчого керма та біля «віконець», де видаватимуть різноманітні дозвільні документи? І, знов-таки, чи варто мерії діяти таким чином, щоб змушувати покривати пересічних киян зі своїх не надто об’ємних кишень неминуче підвищення цін у малих торговельних точках?
Але тим мікрорайонам, де стоять занедбані споруди такого роду, можна сказати, ще пощастило. А що робити киянам там, де ані таких споруд, ані супермаркетів немає? Де їм купувати в разі потреби в нічний час продукти? Ідеться-бо не тільки про тих, хто зазвичай купує алкоголь і закуски; автор цих рядків і сам не раз ходив — і взимку, і влітку — за різноманітними товарами до цілодобового магазину близько півночі, благо, що в кілометрі від дому є торговельна точка мережі супермаркетів. А якби її не було? То лишався би продуктовий павільйончик, який тепер змушений буде змінити графік. І ще одне запитання: кому наразі підіграє мерія?
