Перейти до основного вмісту

Iгри джунглів

«31.01-06.02.2020»
06 лютого, 19:33

Коли в парламенті сформувалася переважна монобільшість, а політичні опоненти були витиснені з лісу на узлісся або навіть далі — в савани, в Раді, всупереч очікуванням, не настали тиша та спокій. Навпаки, на місце політичної боротьби різновидів прийшов жорсткий внутрішньовидовий відбір, і кланові війни в джунглях правлячої партії швидко стали іграми на виживання.

Дочитавши увечері цієї середи новину про обшуки на «1+1» до моменту приїзду на телеканал «глави Комітету Верховної ради України з питань свободи слова» Нестора Шуфрича, подумав, що в цій історії мало що є тим, чим здається. Почати з того, що Олександр Дубінський, на студію імені якого прийшли з СБУ, має такий самий стосунок до журналістики, як Нестор Шуфрич до свободи слова.

Тітушка з журналістським посвідченням, Дубінський був і залишається... як це сказати м’якіше... розташованим на протилежному від рота кінці травного тракту органом, використовуваним для найбрудніших інформаційних вкидань від олігарха Ігоря Коломойського. Якщо в цьому випадку й звинувачувати когось у нападках на свободу слова, то не СБУ, а ЗМІ, що не поважає себе і своїх глядачів і надало цій мерзотній пародії на журналістику дах та ефір.

Отже, розшукуючи в студії Дубінського, а також у помешканнях його підлеглих диктофон, яким незаконно записували засідання у прем’єра, глава СБУ Баканов за дорученням Президента бореться за чистоту ЗМІ? Анітрохи не більшою мірою, ніж законопроєкт про дезінформацію від міністра Бородянського. Нинішнього главу держави та його оточення моральні аспекти й методи роботи Дубінського не хвилювали рівно доти, доки вони забезпечували їхній прихід до влади, поки той поливав брудом виключно їхніх опонентів. Справа тут не в дезінформації, а в нелояльності чорного політтехнолога, що стала для них неприємним сюрпризом. Отримавши депутатський мандат, той усе одно залишився вірним гаманцю свого колишнього господаря.

Щойно була опублікована перша новина про обшуки на «1+1», знайшлися ті, хто пов’язав їх з анонсованим днями законопроєктом про неповернення націоналізованих банків їхнім колишнім власникам (читай Приватбанку Коломойському). Мовляв, нинішня влада почала наступ на Коломойського на всіх фронтах. Нагадаю, що гарантії неповернення Приватбанку одіозному олігархові є вимогою МВФ і Євросоюзу. Але лише однією з, на додаток до рішучих заходів щодо повернення вкрадених Коломойським і Боголюбовим мільярдів доларів вкладників.

Проте, зі зміною влади українська держава не лише припинила переслідування ексвласників банку, які є крадіями, й виявилася напрочуд лояльною до неправосудних рішень на їхню користь корумпованих українських судів, а й руками СБУ спробувала завадити їхньому судовому переслідуванню за кордоном, яке  завзято ведеться нинішнім керівництвом Приватбанку (тяжка спадщина банківської реформи, проведеної попереднім режимом, коли керівництво державними банками почала здійснювати незалежна від приватних політичних інтересів перших осіб держави наглядова рада). От і виходить, що згаданий законопроект був розроблений лише для того, щоб ввести в оману МВФ, тим паче що розмови про повернення банку є лише димовою завісою, якою олігарх прикриває переговори про збереження вкраденого, а також про отримання за націоналізоване майно грошової компенсації від держави — що, який збіг, не забороняє пропонований законопроєкт.

Якщо Зеленський і справді зібрався б оголосити Коломойському війну, він почав би її не зі студії Дубінського. Враховуючи злопам’ятність і гостроту зубів цього досвідченого хижака, кому як не Зеленському знати, якщо перший же постріл мисливця не стане смертельним, шансів перемогти у нього немає. Тим більше що фінансового компромату на нинішнього українського Президента у олігарха не менше, ніж у того, за всіх можливостей спецслужб, на Коломойського. Масштаб, звичайно, незрівнянний, але, зважаючи на й без того однозначно негативну репутацію Коломойського, невиправної шкоди репутації в разі розкриття карт зазнає лише один з них. І закачаються цілі інститути, а не лише окремі крісла.

Отже, обшуками у Дубінського Банкова вирішує інші, втім, не менш важливі для себе завдання. Йдеться про глибоку кризу фракції «Слуга народу». Не просто про те, що всередині здавалося б монобільшості існують окремі групи впливу, про які  заговорили після сліз Скороход та виключення її разом з Антоном Поляковим із фракції. Називалися групи Ахметова, Калетника, Авакова... ну, а групу «слуг Коломойського» в парламентській фракції із самого початку не побачив би лише сліпий. Дедалі важче моно»більшості» збирати голоси. Ну а останньою краплею стала інформаційна атака групи Коломойського на уряд.

Атака дурна, безглузда, така, що ніяк не позначилася на рейтингах прем’єра, не кажучи вже про його відставку, але в той же час болісно вдарила по й без того аховій економічній ситуації в країні, створила небезпечний прецедент усередині пропрезидентської парламентської фракції. Балансуючи між ненаситним олігархом, який посадив цю владу в крісла, давно злетів з котушок, а тому є ще небезпечнішим, і колективним Заходом, утримуючи країну на краю фінансової прірви лише за рахунок зростаючої бульбашки ОДВП, Банкова була зобов’язана вказати групам впливу у фракції межу нелояльності, яку не можна перетинати, на прикладі Дубінського продемонструвати всім, що в її руках є й ефективніші покарання, ніж виключення із фракції, що вичерпало себе. Допоможе чи ні, хто знає.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати