Іронія: Україна знищила Росію в самій Росії!
Біла гарячка, гарячка біла...
Це я про те, що бачу, сидячи перед зомбоящиком і дивлячись на чергове російське talk-show. Клацаю перемикачем: Соловйов, Кисельов, Ніконов, Норкін ... І ще якісь нові й вже молоді люди ... І все в тій самій білій гарячці: «Хунта», «Фашизм», «Америка веде війну проти нас в Україні». Лемент, слина, трясучка ... Запитайте: навіщо я все це дивлюся? Хочу перевірити, чи змінюється температура по лікарні ... Ні, гарячка зашкалює ...
Причому пацієнти верещать вже після підписання «Мінська-2», де Путін з упевненістю, щоправда, і з його звичайною посмішкою, говорив про прийдешнє перемир’я. Але російська пропаганда продовжує свою війну, наче нічого не сталося, явно виконуючи вказівку тримати населення в тому самому маревному стані. Україна цілковито витіснила всю російську політику і навіть її імітацію. Російської політики й російського суспільства немає — ні в телеящику, ні в ЗМІ, ні в реальному житті. Українська тема поглинула все. І в цьому є своя іронія: Україна знищила Росію в самій Росії!
Звичайно, виникає безліч болісних питань: наскільки суспільство вражене вірусом ненависті, який йому впорскується під шкіру щодня? Скільки залишилося тих, хто уникнув зараження? Що буде з рештою, коли зараження мине (і чи мине воно?) І люди побачать реальне життя, від якого їх намагалися відвести, кинувши в антиукраїнський дурман? Як жити з відповідальністю прямою або непрямою — за кров в Україні — і українців, і своїх солдатів?
І тут я знову звертаюся до своїх улюблених статей з бібліотеки «Дня». Скільки років завзято й наполегливо мій добрий друг Лариса Івшина та її колеги намагаються ставити питання, які від самого початку у багатьох із нас, росіян, викликали подив і навіть неприйняття: чому ми виявилися настільки різними? Кому належить історія, яку ми в Росії вважаємо своєю власністю? Чому українці виявилися здатні вийти на Майдан (і не один раз) і стояти там до перемоги та чому ми росіяни так і не змогли (поки?!) цього зробити і не знаємо, чи зможемо?
Якби зуміли колись — років десять тому — замислитись над тим, чому ми різні, можливо, й не було б сьогодні цієї страшної трагедії?
В останній книзі з циклу «Чому» — «Україна-Incognita. ТОП-25», яка включає вже й статті, написані у воєнний період, мої українські друзі знову роблять спробу пояснити і нам росіянам, і своїм російськомовним громадянам Донбасу — що таке українська історія, українські традиції, цінності, за які стояв і завжди буде готовий вийти Майдан. І знову Лариса Івшина порушує своє вічне питання, яке ще нещодавно виглядало настільки дивним для нас у Росії: «Чим Україна може допомогти Росії?!». Ми тепер знаємо відповідь на нього: своєю боротьбою за свою свободу. Звичайно, ми говоримо не про Росію зомбоящика. Ми говоримо про Іншу Росію, яка на разі не знайшла свого драйву й пасіонарності. Але незабаром прийде весна й подивимося, як ми її зустрінемо.
А тим, хто хоче зрозуміти, чому ми такі різні, відкрийте «Україна-Incognita. ТОП-25».
Лілія ШЕВЦОВА — російський політолог, доктор історичних наук, провідний дослідник Інституту Брукінгса, є автором передмови до видання «Украина-Incognita. ТОП-25», виданого російською мовою.
Книгу можна замовити за телефоном: 303-96-23 у відділі реалізації або на сайті газети в розділі «Магазин», обравши підрозділ «Книги». Доставка здійснюється «Новою поштою» або «Укрпоштою» за рахунок покупця.
