«Книжовий Арсенал» закінчився, книжки тривають…
– Видихнули! – напевно, так у неділю ввечері подумав чи не кожен учасник (а тим паче організатор) «Книжкового Арсеналу». Адже закінчився найбільший літературний і мистецький фестиваль-ярмарок Києва.
Цьогоріч він видався мені ще масштабнішим. На око було явно більше відвідувачів. Виразно зникла різниця між кількістю людей у будні та вихідні, раніше дуже помітна. Насиченість програми та стендів втішала на тлі песимістичної статистики книговидання. Приємно, що розширюються локації фестивалю – частина заходів проходила у Музеї книги і друкарства України, хоча його співробітники говорили про проблеми з фіксацією цього факту в загальній програмці.
Виробилась у останні два роки, коли «Арсеналу» доводилось активно розвиватись і наповнюватися на тлі війни, своєрідна етика публічних заходів: без іскристої святковості та без надміру світських акцентів (їх, щоправда, не позбутись у звітах соціальних мереж Інтернету), відчувається прагнення, щоб усе виглядало передовсім культурною подією, а не «учтою під час чуми».
Нинішній «Книжковий Арсенал», здається, мав потужніший складник візуального мистецтва в різних формах і варіаціях. Яскрава українсько-чеська виставка ілюстрації від групи «Pictoric» і Чеського центру. Проекти молодих художників від «Щербенко арт центру». Хепенінги від групи художниць «Salve». А, наприклад, на «реконструкції» літературної дискусії 1920-30-х років між неокласиками та авангардистами, що її провело видавництво «Смолоскип», до візуального арту залучили й присутніх глядачів-слухачів. Їм запропонували намалювати обкладинки уявних книжок, і кілька людей потім отримали в подарунок книжки. Був у мене й свій досвід малювання на «Арсеналі». Разом із чеськими операторами ми знімали відеоролик для майбутнього фестивалю «Місяць авторського читання». В ньому я розповів історію, як у дитинстві на уроці малювання я зобразив на краю паперу задню частину віслюка і назвав цей твір «Осел пішов», а вчителька категорично заявила, що «так малювати не можна», чим завдала мені першої «мистецької травми». Щоб «подолати» цю прикрість постфактум, минулої суботи я знову намалював осла, що пішов, на дошці на задньому дворі «Арсеналу»…
Кожний масштабний літературний і літературно-мистецький фестиваль (а «Книжковий Арсенал» уже чітко претендує на друге місце після львівського «Форуму видавців») – то завжди й пошук балансу українського та міжнародного контексту. З одного боку, учасники «Арсеналу» послідовно працюють із українським матеріалом, представляють українських авторів, обігрують наші реалії, повертають до інформаційного простору забуті чи не досить оцінені явища. Тут варто згадати й Ліну Костенко в серії «Підривна література» бібліотеки «Дня», листівки з малюнками Анатолія Казанцева чи випуск «Маршруту №1», присвяченого королеві Данилу. Чи, скажімо, лекцію дослідниці літератури Ярини Цимбал про журнал «Нова Ґенерація», що виходив наприкінці 20-х років ХХ століття. Важливою вважаю появу таких видань, як антологія «Поезія українського авангарду (1910-1930-ті рр.)» та «Мистецтво українських шістдесятників», котрі продавалися на стендах, відповідно, видавництв «Смолоскип» та «Основи». З другого боку, відбувалися й численні мультикультурні, міжнародні заходи, представлялись і продавалися відповідні книжки. Яскравим гостем «Арсеналу» був польський письменник Яцек Денель – найближчим часом у «Дні» вийде з ним інтерв’ю. Особливо багато інтернаціональних заходів вмістила головна сцена – «Кафе Європа». А ліворуч від неї – «поезіємат», апарат, на якому можна було натиснути кнопочку і почути один із віршів чеських поетів в українському перекладі. Пройшла на «Арсеналі» презентація антології українських віршів, пов’язаних із подіями останніх років, у польському перекладі великої приятельки України Анети Камінської. Запам’ятався й такий яскравий захід, як читання українських перекладів африканської поезії. Їх декламували молоді українські поети та супроводжували власними творами більш-менш африканської тематики. Ці читання, між іншим, стали нагадуванням про те, як мало ми знаємо літературу віддалених від нас частин планети.
Що ж, відкривати дотепер невідоме – одна зі шляхетних місій літератури, книжки. І події на кшталт «Книжкового Арсеналу» засвідчують: на щастя, література і книжка тривають, продовжують творити свій особливий світ, навіть у нинішні загрозливі й трагічні для нашої країни дні.
