«Коли соціальні норми розмиваються, люди перестають їх виконувати»
23 квітня у самому центрі Києва на вулиці Саксаганського двоє невідомих зарізали 35-річного власника будівельної фірми «Термобуд Україна» Анатолія Парфенюка. Чоловік під'їхав своїм автомобілем Honda, зайшов в арку, де у нього виник словесний конфлікт з двома чоловіками. Парфенюк вихопив свій револьвер, але в той момент йому завдали удару ножем у груди. Нападники втекли з місця злочину на синьому Lexus. Слідство вивчає версію вбивства з метою пограбування, оскільки у загиблого знайшли чек на обмін восьми тисяч доларів, але ніяких грошей. Також правоохоронці не відкидають можливість помсти за борги «Термобуд Україна».
Отримавши поранення, чоловік ще залишався живим. Але врятувати його не вдалось. Швидка, яку викликали перехожі їхала більше ніж півгодини. І це у столиці, де з початку нового року діє норматив у 10 хвилин на прибуття медичної допомоги. Виникає питання – на що були витрачені мільйони гривень. І чи варта була, взагалі, медична реформа вкладених засобів.
Поки не було державної швидкої, перехожі побігли попросити допомоги до приватної клініки Healthy&Happy Україна, що знаходилася в кількох десятках метрів від інциденту. Очевидиця події, користувачка соціальної мережі Facebook Liza Tatarinova на своїй сторінці розповіла, що в медичному закладі відмовились надавати допомогу. Liza пише, що дівчина на рецепції сказала, що у них «там приватна клініка, за попереднім записом, і всі лікарі зайняті!». За словами очевидиці, лікар вийшов з клініки за 25 хвилин, коли по допомогу вже пішли просити правоохоронці. «Коли лікар нарешті прийшов, допомогти постраждалому вже не зміг. Та й швидка приїхала вже за 5 хвилин і констатувала смерть чоловіка», - додала Liza Tatarinova. З цим фактом, міліція порушила кримінальну справу за фактом ненадання допомоги пораненому чоловіку на вулиці Саксаганського. У свою чергу, керівник клініки Healthy&Happy Борис Коган вважає, що навіть своєчасна поява лікаря біля вбитого чоловіка на вулиці Саксаганського не врятувала йому б життя, і заявив, що розгубилася в першу чергу працівниця рецепції.
«Дівчина має медичну освіту, але жодного дня не пропрацювала медиком. Вона розгубилася, але все ж побігла шукати лікаря, який був би не зайнятий. Ми не відмовляли пораненому в допомозі!» - заявив він.
«День» запитав у соціального психолога Вадима Васютинського наскільки трагедія на Саксаганського є симптоматичною для українського суспільства.
- Те, що у нашому суспільстві моральні норми дуже порушилися - очевидна річ. Хоча, не можна казати, що абсолютно всі перетворилися на антисоціальних типів. Готовність прийти на допомогу іншій людині у нас не висока, хоча у нас є ілюзія, що ми добри і відкритий народ. Коли я ще вчився в інституті, з п’ятого поверху нашого гуртожитку випав студент. Я побіг в студентську поліклініку за допомогою. Але там відповіли, що не обслуговують такі випадки. Ситуації, коли не приходили на допомогу людям, завжди були є і будуть. Тому драматизувати цю ситуацію, думаю, аж так непотрібно. З іншого боку, такі ситуації корисні.
Ми переконані, що коли станеться біда з іншою людиною – я кинуся їй на допомогу. Але коли таке трапляється, переважна більшість не допомагає. Кілька років тому у США протягом години злочинець на вулиці убивав жінку. Вона тікала від нього, виривалася, кричала… З вікон за цим спостерігали десятки людей. Ніхто з них нічим не ризикував. Їм потрібно було лише підняти слухавку і задзвонити у службу спасіння 911. Але цього ніхто не зробив. Потім вони пояснювали полісменам, що були упевнені: хтось уже викликав правоохоронців. Якщо з людиною щось трапляється на багатолюдній вулиці, то в неї — менше шансів отримати допомогу, ніж на вулиці з малою кількістю пішоходів. Якщо йду я і ще — 20-40 людей, то виникає відчуття, чому саме я маю допомагати – он скільки інших людей проходить.
Є ще професійний обов’язок. Ця ситуація показала: коли соціальні норми розмиваються, люди перестають відчувати себе зобов’язаними їх виконувати. Усі знають, що не можна брати хабарів. Але дуже багато їх беруть. Це ж теж порушення професійних кодексів. І суспільство вже це сприймає за належне.
