Коронний щоденник, 11 травня. Все ще
Спочатку останні два слова заголовку через одрук виглядали так: "Все зе". Думав навіть лишити, тільки після "Все" поставити кому. Але тоді б довелося писати про інше.
Все ще карантин.
Недавно дощ ішов цілу добу без перерви.
Все ще карантин.
Вчора в ліфті сильно пахло бузком.
Все ще карантин.
У дворі з’явилися стрижі.
Все ще карантин.
У Білорусі +1000 заражень за добу при +500 наших.
Все ще карантин.
На чеку “Сільпа” мені порадили “Інколи треба нічого не робити”.
Все ще карантин.
Сьогодні дозволили працювати перукарням.
Все ще карантин.
Моя перукарка все одно не працює.
Все ще карантин.
Я роздумав писати роман.
Все ще карантин.
Я надумав писати про тварин.
Все ще карантин.
Я не вмію писати вірші.
Все ще карантин.
Ненавиджу, коли приходиш у гості, а хтось починає читати свої вірші.
Все ще карантин.
Мішель Фуко не писав вірші.
Все ще карантин.
Мішель Фуко писав про карантин.
Все ще карантин.
Навіщо зараз читати Фуко?
Все ще карантин.
Це ще гірше, ніж читати вірші.
Все ще карантин.
У мене жахливий голос, тому я не співаю на публіці, а вдома можна скільки завгодно.
Все ще карантин.
Саме тому мої коти колись мене з’їдять.
Все ще карантин.
І тоді в них буде карантин.
Усе ще.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, "День"
