Кшижова: 25 років потому
Холодний грудневий вітер налітає поривами посеред велетенської площі, група школярів поспішає зайти в приміщення. Сьогодні вони – гості фундації «Кшижова», а всього місяць тому такими ж гостями були канцлер Німеччини Анґела Меркель і Прем’єр-міністр Польщі Ева Копач. А 25 років тому вікопомний візит сюди здійснили перший Прем’єр демократичної Польщі Тадеуш Мазовєцький і канцлер демократичної Німеччини Гельмут Коль. Саме з того часу й донині Кшижова – європейський центр зустрічей, діалогу і примирення.
Що ж трапилося 25 років тому в Кшижовій? Можливо, подія, яка мала ключове значення для подальшого об’єднання Європи. Пригадаймо, що після Другої світової війни Польща отримала величезну територію Східної Німеччини, звідки виселено німців і куди переселено поляків (значну частину – з української частини Галичини й Волині). Люди розповідають, що перші 20 років поляки в німецьких містах навіть не робили ремонтів, оскільки боялися, що німці й Німеччина туди колись повернуться. Тож ясна річ, що перед падінням Берлінської стіни небезпекою №1 для Польщі були можливі територіальні претензії нової німецької держави. У зв’язку з цим приготування до першої зустрічі двох Прем’єрів були особливо клопітливими. Зрештою, все закінчилося чудово – Гельмут Коль і Тадеуш Мазовєцький поїхали в Кшижову, де крім протокольної зустрічі відбулося й спільне богослужіння за примирення німців і поляків. Обійми Мазовєцького й Коля стали символом того, що нова – об’єднана Німеччина – не розпочинатиме з Польщею територіальний конфлікт, тобто визнає кордон на Одрі.
Кшижову, село за 40 кілометрів від Вроцлава, вибрано не випадково. Саме тут знаходився маєток Гельмута фон Мольтке, який пробував організувати антигітлерівську опозицію. У 1942-43 рр. там відбулося кілька зборів німецьких офіцерів і політичних діячів, що не підтримували політику Райху, зустрічі ці в історію увійшли як «Коло Кшижової» (Kreisauer Kreis). Таким чином Гельмут Коль, приїжджаючи туди, підтверджував два постулати: а) Німеччина визнає свої колишні території власністю Польщі; б) нова, об’єднана Німеччина не хоче мати нічого спільного з нацистським минулим.
Сьогодні Кшижова перетворилася на величезний освітній і культурний центр, пріоритетом діяльності якого є програми для молоді (в тому числі школярів), місце дебатів і пошуку спільного знаменника в складних сторінках минулого. Я приїжджаю туди подивитися на виставку, яку до 25-річчя описаної вище зустрічі підготував професор Казімєж Вуйціцький. Виставка, яку місяць тому символічно відкривали Меркель і Копач, є пленеровим перформенсом – спочатку залізні лабіринти (конфлікти й Друга світова війна), що закінчуються амфітеатром з круглим столом у центрі. Столом, за яким мирно вирішуються всі справи.
Школярі, учасники однієї з програм фундації «Кшижова», забігають всередину палацу, де має відбутися обговорення їхньої екскурсії. Кожен каже щось своє – банальне й просте, але часом саме таких слів і розуміння не вистачало в історії Центральної Європи. У свою чергу, Вуйціцький жартує до мене, що колись такий центр примирення має бути й між Україною та Росією. Я скрушно зітхаю: чекати нам на це ще років зо двадцять п’ять..
