Магічні зимові страви (на Катерини, 7 грудня)
В центрі української хати завжди стояв стіл. Навколо нього розгорталося життя усієї родини, за ним було місце кожному з поколінь. Навіть померлі родичі, у особливо святкові дні, як то на Різдво чи Великдень, поверталися до своїх тарілок. Час зимових свят для більшості з нас наповнений запахом рідних страв, знайомих з дитинства смачностей - обрядових і звичайних, простих або ж вишуканих. Погодьтеся, передчуття доброго обіду полегшує морозні будні, а передсвяткова метушня і суперечки швидко забуваються за щедрою вечерею.
Грудень - місяць магічний, майже кожен його день - свято. Наші предки вірили, що після Введення (4 грудня) земля засинає і турбувати її жодними справами не можна аж до Благовіщення (7 квітня). Люди і тварини більше часу проводили в дозвіллі, переймаючи довколишній спокій засніженого простору. Християнство і язичництво, молитви і ритуали змішувалися на землі і прямували у прочинені небеса прямо до Бога у вуха. Пилипівський піст і святки сонцестояння, смирення і ворожіння мирно співіснували поруч та, певне, і досі співіснують. Куховарство (яке теж можна вважати однією з найпоширеніших та найефективніших форм чаклування), рукоділля та забави перетворювали холодні дні на найрадісніші в році. Пропонуємо вашій увазі смачні спогади про магічні страви, які і сьогодні здатні прикрасити ваш стіл і настрій.
7 грудня, на Катерини дівчата варили пшоняну кашу і закутавши гарячий горщик у рушники вибігали надвечір на вулицю - кликати долю. Якщо котрійсь вдавалося почути гавкіт чи хоча б кукурікання - з’являлася надія на швидкий шлюб. Пшоняна каша - не надто популярна сьогодні страва, а ще кілька століть тому її називали «золотою крупкою» - і не лише через колір, а й користь та доступність. Просо товкли у ступі, очищали від шкарлупи і так з’являлася пшонка, споживати яку слід було швидко, або не з’явилося гірчинки.
Перед варінням, або радше томлінням (адже традиційно українці готували у печі, при температурі, що спадає, а не підіймається, як у сучасних духовках), пшоно промивали безліч разів. Щоб каша перетворилася на святкову страву, її приварювали до напівготовності у молоці, потім заправляли дрібкою солі, цукром, доливали вершків і всередину горщика кидали іще й грудку масла. До такої каші на Чернігівщині додавали сушених вишень чи слив, а на Волинському Поліссі - гарбуза. Не у піст, до м’ясних страв крупу засмачували смальцем та іноді навіть кропивою. В українській кухні кропива віддавна була популярною приправою на рівні з, скажімо, петрушкою чи шпинатом.
Продовження публікації про магічні зимові #українські_смачності, традиції святкування Андрія та Миколая читайте у наступному номері Маршруту № 1.
