Мої роздуми про майдан...
Вже пройшов місяць як ми вийшли на майдан, майдан боротьби за свої права. Хтось каже, що перший тиждень ніякої революції не було – просто молодь хотіла показати своє прагнення приєднатися до Європи, зокрема через угоду про асоціацію з ЄС.
Та я думаю, що з першої ночі, з 21 на 22 листопада, почалася нарешті справжня революція. Всі ми пам’ятаємо як по наростаючій 9 років поспіль поширювалася в суспільстві загальна апатія, розчарування, коментарі - а що ми можемо змінити, а нічого і так не буде… Повсюдно нарікали на лідерів, стан справ, неспроможність опозиції… Правда, коли я питалася, а чого ж ви про Януковича і Ко нічого не кажете, мені відповідали: „а що тут казати…” , таким чином даючи йому вести мирно і спокійно свою політику, спрямовану проти народу.
А тут народ нарешті не змовчав, вийшов в знак протесту, вийшов сам, без партійних провідників, а тільки тому, що так вирішив сам!
Тому перший етап революції відбувся у головах людей, властиво молоді, саме в ніч на 22 листопада. Вийшовши на майдан, молодь заявила, що більше не буде мовчати і давати комусь вирішувати за себе. Народ помалу почав усвідомлювати вагомість 5 статті Конституції України – Єдиним джерелом влади в Україні є народ України. Цікавим був момент, коли після заяви Азарова про призупинення євроінтеграційних процесів, люди почали виходити на майдани тієї ж ночі, а опозиція закликала нікого нікуди не йти, а почекати до 24 листопада… Це показало, що народ і опозиція - це також дві різних течії, і опозиція не завжди бажає дослухатися до волі народу,
Другий етап революції на мою думку почався 30 листопада, коли прийшлось з болем усвідомлювати, що держава, в якій ми живемо, першочерговим ворогом своїм вважає народ. Це усвідомлення давалось важко, проте пролита беркутом кров наших дітей відіграла роль стимулятора громадянських процесів. Зміну можна було спостерігати на лицях людей на відтинку часу в кілька годин. Майдан різко став дорослим, не тому, що багато старших людей приєдналося, а тому, що студентам прийшлось подорослішати за одну ніч, і усвідомити всю відповідальність моменту. Майдан почав переформатовуватися – ми не тільки протест, ми – боротьба, незгода і активна дія. Майдан став середовищем формування нових громадян – небайдужих, свідомих, освічених, професійних і добре скоординованих.
Зараз з хвилини на хвилину мав би, на мою думку, початися третій етап революції – концептуальна зміна системи влади, правопорядку і загального функціонування держави. Варто усвідомити, що відставкою уряду, президента чи розпуском Верховної ради ми нічого засадничо не змінимо. Мають змінитися наші психологічні установки – несприйняття порушень закону, несприйняття невиконання програм і обіцянок, кара за злочин і відповідальність за брехню… Якість системи має почати рости, і цього можна досягнути лише спільним вибором і спільним зусиллям. Кожен навколо себе.
Четвертим етапом революції мала б стати нова обрана влада.
Що я особисто очікую від Євромайдану як явища?
1. Євромайдан це неймовірна громадянська могуть, і буде гріх розбазарити цей унікальний ресурс. Суспільство потребує створення сильного молодіжного руху, основи якого заклав Майдан. На мою думку, цей рух мав ви визначатися кількома критеріями:
а - непартійність(неприпартійність), вклад у майдан, професіоналім і небайдужість;
б – горизонтальна структура руху;
в – об’єднання всіх молодіжних середовищ, які вийшли і створили майдан;
г - співпраця з усіма конструктивними силами, які здатні приборкати власні амбіції, задля успіху загальної справи.
2. Євромайдан це нова якість системи. Вийшовши на майдан ми підняли планку вимог і тепер завдання її не тільки втримати, але поширити євромайданне середовище навколо себе. Європейський вибір, який ми констатуємо, це передусім засади честі і моралі, які в українському політикумі майже відсутні, це верховенство прав людини, якого в нас немає, це чесні суди, міліція, яка захищає… Треба розуміти, що в один день це все не міняється, і тому починати треба з себе. Шлях важкий і довгий, але тішить, що нас, готових до змін – вже є багато.
3.Євромайдан – це сила організації і дії. Опозиційні політики мають усвідомити одну дуже неприємну для себе річ. Майдан з’явився не лише як противага владі, але й також як противага опозиції, точніше в наслідок їх бездіяльності та нездатності вирішувати наболілі питання… Після місяця протестів так і не було напрацьовано чіткої програми дій. Лишень звучать загальні гасла – відставка уряду, звільнення політв’язнів, і т.п., і жодного алгоритму як ці заяви втілити у життя. Тому, майдан має стати інтелектуальним центром, кадровим агентством для нової влади і нових молодих політиків. Саме майдан має напрацювати програму реформування України і докорінної зміни системи. Бо саме на майдані зараз зібрався інтелектуальний цвіт нації.
Які дії потрібні саме зараз?
Визначення можливих законних шляхів делегітимізації влади, яка постійно порушує закон і діє проти інтересів своїх громадян; розробка механізму самоуправління, створення щось типу Тимчасового уряду, який буде представляти інтереси Українського народу і від його імені виступати суб’єктом переговорів.
Створення внутрішніх механізмів захисту активістів майдану, які зазнають переслідування через те, що влада порушила закон, і шукає цапа-відбивайла. Це можуть бути гільдії юристів, охоронців, правозахисників, мережа інформування, і т.д.
Розробка стратегії протидії незаконним діям т.зв. влади та їх поплічників: зокрема, внутрішньоукраїнські санкції щодо представників партії регіонів, які зможе накладати як громада загалом, так і кожна окрема особа, що має чітку позицію.
Опозиції варто усвідомити, що вони не знають виходу із ситуації, і що варто більше прислухатися до нового голосу молоді/ майдану; зробити дорадчі групи, зібрати інтелектуалів і напрацювати певну стратегію дії, хай на кілька тижнів, кілька днів… але не окремо від громадського руху, і не позиціонуючи себе вище нього. Народ розчарований у діях професійних партійних політиків на всі 100 %, і тому треба бути дуже обережним у діях і заявах.
5. Світовій українській спільноті треба взяти на себе обов’язок бути рупором Євромайдану у світі, а також чинити тиск як на представників злочинної влади, які живуть закордоном(чи їх діти), так і на світову спільноту виступити на захист прав і гідності українців.
І головне усвідомити – революція лишень почалася. Скільки часу вона триватиме – залежить від нашої концентрації зусиль та бажанні знайти шлях спільний, не осквернений протиборством персональних амбіцій. Відступати просто немає куди.
Українці як завжди відзначилися, запропонувавши новий рівень свідомості, гідності і боротьби. Тому маємо чітко йти обраним шляхом.
Софія ФЕДИНА, голос Львівського Євромайдану, кандидат політичних наук
