Останнє місто Центрально-Східної Європи
Уперше після розпаду СРСР новітня українська література в системному зрізі була представлена азербайджанському читачеві. Твори майже 30 авторів з’явилися під обкладинкою азербайджанського журналу «Світова література» (головний редактор — Сейфеддин Гусейнли). Серед авторів – добрі поети і прозаїки, як Марія Матіос, Юрій Андрухович, Ярослав Мельник, Борис Олійник, Любов Голота, Оксана Пахльовська, Маріанна Кіяновська, Сергій Грабар, Михайло Слабошпицький, Юрій Буряк, Ігор Павлюк, Леся Мудрак, Дмитро Чистяк та ін. Ще раніше, наприкінці грудня 2014 р., український журнал світової літератури «Всесвіт» надрукував спеціальний випуск, присвячений сучасній літературі Азербайджану.
Навколо сприйняття Азербайджану є чимало стереотипів, породжених нашим незнанням внутрішньої ситуації в країні. Передусім це пов’язано з уявленням про політичний устрій. Можливо, і можна погодитися з думкою, що ця країна за формою правління — «просвітницька монархія», проте обов’язково потрібно зауважити, що ця монархія — зі значним демократичним вектором. Не знаю, наскільки правомірно і доречно взагалі накладати західні державні моделі на східні країни. Проте сьогодні реально бачиш, що модель управління, сформована в цій країні, працює. Баку — європейське місто з прекрасною архітектурою; місто, яке стрімко розвивається і є відкритим до світових тенденцій. Міжнародний гуманітарний форум, який щороку проходить у Баку, — свідчення відкритості країни, яка запрошує до себе кілька десятків Нобелівських лауреатів, провідних політиків і лідерів думок з усього світу. Баку успішно провели «Євробачення», а сьогодні відбувається підготовка до літньої Олімпіади-2015, яка вперше пройде не в європейській країні. Азербайджан — країна, в якій формується цікава в політичному плані модель управління, яка оберігає свої традиції і культуру, водночас прагнучи відкритися світові, аби показати, що Азербайджан — не Чужий, а Інший. Значні кошти вкладаються в розвиток культури та соціальної інфраструктури в Азербайджані. І навіть формально невеличкий міжкультурний проект — видання журналу української літератури — вже це засвідчує.
Під час участі в Літературних зустрічах із нагоди виходу журналу ми постійно чули тезу про те, що Азербайджан — стратегічний партнер України.
Аналізуючи міжнародну політику цієї країни, потрібно знатися на тому болі, який пережив Азербайджан під час війни на початку 1990-х. І, на чому сходилися азербайджанські колеги, якби не інсинуації з Кремля, то проблему можна було вирішити. Сьогодні Азербайджан готовий і хоче підтримати Україну. Президент І. Алієв був одним із перших, хто на засіданні Радбезу ООН назвав захоплення Криму відвертою агресією з боку РФ. Азербайджан голосував за територіальну цілісність України.
Так, на останньому засіданні ПАРЕ Азербайджан не підтримав голосування стосовно санкцій проти РФ, але треба розуміти, що політика — дуже непроста річ і часто вона є злом. На мою думку, політика — це апріорі зло. Європа не підтримала Азербайджану у карабахському питанні, а керівництво цієї країни не хоче, аби завтра «зелені чоловічки» забрали ще кілька регіонів, щоб завтра в Азербайджан увійшли російські танки. Путін готовий на все задля досягнення своїх маніакальних бажань.
Проте під час зустрічі членів української делегації з представниками Парламенту РА та Міністром культури і туризму А. Караєвим не раз можна було почути, що Азербайджан — із Україною і він готовий надати зброю проти ворога, якщо в цьому буде потреба. На цьому наголошував і пан Міністр, блискучий знавець своєї справи і людина глобального мислення. Він готовий підтримати українські мистецькі проекти, сприяючи відновленню поруйнованих східних регіонів і налагоджуючи ефективну міжкультурну співпрацю. А. Караєв передав членам українського Парламенту Закон про культуру, прийнятий у Азербайджані, щоби аналогічний закон функціонував і в Україні.
Про важливість знищення імперського мислення говорив і Анар (Анар Расул огли Рзаєв), голова Спілки письменників Азербайджану, один із найвизначніших письменників цієї країни. Незабаром в Україні у видавництві «Ярославів Вал» буде надруковано український переклад роману «Чорний овен, білий овен». Любов до російської літератури — це одне, але постання проти колоніалізму та агресивного шовінізму — інше, і ці дві речі можуть співіснувати у свідомості сучасної людини, яка розуміє, що повернення до радянської неоімперії — шлях у нікуди.
Під час зустрічі у Спілці письменників Анар наголосив на цьому: будь-який Карфаген, який сприймає себе як імперський центр, що може керувати метрополією, сьогодні має бути зруйнований, а в Кремлі досі лишилися надпотужні стереотипи про себе як про Третій Рим. Сьогодні ми переживаємо це маніакальне прагнення відродити «Русский мир», яке вже забрало життя сотень українських вояків.
Під час зустрічей у Баку дехто з азербайджанських політиків запитував у письменниці, народного депутата України Марії Матіос про те, чому так мало депутатів нібито вже проукраїнського скликання ВР проголосували за визнання Росії країною-агресором. І ми не знали, що відповісти на це запитання. Точніше знали, але не хотілося озвучувати відповіді.
Нам є чому повчитися в Азербайджану у плані поваги до своєї культури, у плані осмислення трагічних сторінок історії, формування поваги до Героїв. Багатьом українським урядовцям і політикам варто було б відвідати «Алею шахідів» у Баку, щоб зрозуміти, що таке «місце пам’яті» (П. Нора) і як потрібно вибудовувати свій історичний наратив і адекватні форми поширення пам’яті та культури.
Азербайджан — специфічна пострадянська країна, яка як ніхто розуміє, що Україну потрібно підтримати в європейських прагненнях. Є така думка, що Баку — це останнє місто Центрально-Східної Європи. Бо серед архітекторів були представники Польщі, Австро-Угорської імперії. Сучасне Баку, зокрема старе місто, чимсь нагадує Париж, Берлін і Львів. Бакинці жартують: на кілька тижнів виїдеш із країни, а після повернення не можеш пізнати міста — так швидко все в ньому зазнає змін. Але ніщо й ніколи не нівелює в цих людях поваги до своїх Героїв і своєї культури. Так вибудовується справжня ідентичність, що тримається на засадах відкритості до світу й поваги до себе.
