Про кліматичні зміни: побачити загрозу
Як ми сприймаємо небезпеку, що походить від повільних довготривалих процесів? Всі пам’ятають історія про жабу, що не відчула небезпеки і зрештою зварилася, коли її посадили в холодну воду, яку повільно підігрівали. Чи не є ми всі в такий ситуації?
Кілька тижнів тому Американський геофізичний Союз розпочав активну дискусію, присвячену результатам опитування громадської думки про зміни клімату. Результати такого опитування були представлені на червневій конференції геофізичного Союзу у Вашингтоні. Згідно з цим опитуванням виявилось, що за період з 2006 по 2013 лише близько 55% американців були впевнені в тому, що кліматичні зміни дійсно є. При цьому, серед людей освічених (окремо були опитані університетські викладачі і вчені) кількість тих, хто визнає наявність кліматичних змін стабільно перевищувало 75%. Цікаво відмітити, що до 90% цей показник доходив тоді, коли на Америку обрушувалися масштабні стихійні лиха, а також коли політики і громадські діячі звертали увагу нації на питання охорони довкілля і вразливості суспільства по відношенню до глобальних змін.
Це дуже важливе дослідження, що показує відношення суспільства до довгострокових загроз в умовах невизначеності, а крім того, що вказує на відповідальність політиків, вчених і публічних персон за формування адекватного сприйняття ризиків в суспільстві.
Доречи, хотілося б відмітити, що в нашій країні досі не було істотних спроб провести хоча б приблизну оцінку громадської думки такого роду. Було б цікаво порівняти результати, і отримати первинний матеріал для досліджень в області сприйняття ризиків, пов'язаних з довгостроковими кліматичними загрозами.
Результат, отриманий американськими колегами, відбиває не стільки рівень ігнорування загроз, скільки рівень плюралізму і міру скептицизму, з якою американські політики відносяться до питань зміни клімату. Вчені відмічають, що це веде до зростання ризиків.
Що б не говорили окремі політики і публіцисти, в експертному співтоваристві за останнє десятиліття сформувалася консолідована думка відносно поняття «кліматичні зміни». Його можна виразити приблизно наступним чином.
По-перше, необхідно констатувати існування змін глобального клімату. Вони можуть бути зафіксовані шляхом інструментальних вимірювань як зміни кліматичних параметрів таки як температура, вологість повітря, опади тощо, на протязі не менш як 20 останніх років.
Кліматичні зміни, які спостерігаються, є багатопричинним явищем, що залежить від синергітичної взаємодії рушійних сил та змінних умов. Вони не можуть наразі бути задовільно пояснені жодною окремою причиною: природною варіабельністю земного клімату, геологічними та геофізичними факторами, змінами у сонячній активності, викидами парникових газів, тощо. Важливі зворотні зв’язки в глобальній кліматичній системі не є зараз дослідженими достатньо.
Існуючи пояснення причин глобального потепління зростанням антропогенних викидів парникових газів не є всебічним. Це пояснення ґрунтується на простих скалярних кореляціях між зростанням глобальної температури та підвищенням атмосферних концентрацій парникових газів. Це не є коректною основою для пояснення причин складного глобального явища. Роль як глобальної, так і регіональних екосистем в формуванні тенденцій змін клімату та коливаннях кліматичних параметрів не досліджена достатньо. Тому в останні роки більшість вчених віддають перевагу терміну «глобальні зміни».
Так, в такому формулюванні, мабуть, більше запитань, ніж відповідей. Але головне зафіксовано: кліматичні зміни - є. Скептики продовжують сумніватися, відточуючи аргументи вчених, але підвищуючи при цьому загрози, пов'язані з суспільним сприйняттям ризиків.
Звичайним аргументом скептиків є те, що поточні зміни клімату є лише частиною довготривалих коливань, які відбуваються упродовж багатьох тисяч років упродовж всієї історії планети. Те, що відбувається зараз - звичайне в історії планети явище, а тому турбуватися нема про що. Скоріш за все, так воно і є. Але тут є два нюанси.
По-перше, слід розуміти, що ми вимірюємо, будуючи довгострокові ряди кліматичних показників. Річ у тому, що наші уявлення про зміни кліматичної системи базуються на метеорологічних спостереженнях. Перші систематичні метеорологічні виміри були розпочаті в 1654 році за указом герцога Тосканського Фердинандо II ді Медичі в десяти європейських містах (у Флоренції, Болоньї, Пармі, Мілані, Кутільяно, Парижі, Варшаві, Інсбруку, Оснабрюку, і в абатстві Валомброза). Звичайно, це були скоріш спостереження за погодою, а не метеорологічні виміри, які розпочалися лише на початку XVIII століття. Але лише у 1837 році, з винаходом телеграфу, з'явилася реальна можливість збирати дані з великих територій. До кінця XIX - початку XX століття сформувалася мережа метеорологічних станцій, що охоплювали заселену частину планети з достатнім покриттям. Таким чином, регулярні метеорологічні виміри з достатнім часовим і просторовим розрізненням по всій території планети ми маємо можливість отримувати лише впродовж останніх 100 - 120 років. Приблизно з середини 1970-х років до наземних вимірів додалися супутникові спостереження основних метеорологічних показників. Але це - все. І за цими даними ми фіксуємо драматичні зміни протягом останніх 20 років.
Інших даних прямих вимірів у нас просто немає. Усі дані про те, яким був клімат декілька мільйонів років назад, ми отримуємо за непрямими геологічними даними. Слід розуміти, що просте зіставлення цих прямих метеорологічних вимірів і непрямих геологічних даних неможливе. Тому усі палеокліматичні реконструкції матимуть очевидно обмежену достовірність. Ми, поза сумнівом, можемо судити про те, яким був клімат у віддаленому минулому. Але робити з цього прогностичні висновки, притягаючи в якості доказу дані сьогоднішніх прямих вимірів, ми просто так не маємо права з методичних міркувань.
Проте не це найважливіше. Набагато важливіше оцінити масштаб нашої вразливості по відношенню до масштабу змін, що відбуваються. Приймемо для простоти, що спостережувані кліматичні зміни є лише частиною глобальних змін, які почалися декілька сотень років тому, і триватимуть ще декілька тисяч років. Що це може означати для нас? Відповідь проста: нічого. Виходячи з розподілу населення і основних природних ресурсів (в першу чергу - води і рослинності) на нашій території, можна припустити, що якщо впродовж 6-8 років на території розміром 400-500 км не буде урожаю внаслідок дії негативних природних умов, населення або вимре, або мігрує в привабливіші регіони. Екосистема, у свою чергу, загине або повністю зміниться за 25-30 років. Тобто просторовий масштаб 400-500 км і часовий масштаб близько 10 (6-8) років і є тим самим «масштабом вразливості». Виходячи з такої оцінки, нам дійсно, все одно, чи є поточні кліматичні зміни частиною глобального тисячолітнього тренду: ми вимремо раніше, бо наше виживання вимірюється значно меншими проміжками часу і простору.
Тобто загроза існує, і її не можна віднести до «традиційних ризиків», штучно розкручених політичною пропагандою.
Проте питання, що провокує спостережувані зміни, що саме нам зараз найбільше загрожує, і яка стратегія якнайкраще сприятиме виживанню, залишаються в силі, особливо на регіональному рівні.
Відповіді на ці питання також існують. Чи готово суспільство почути їх, а особи, що приймають рішення, змінити політику - залежить від міри відповідальності і соціальної активності вчених. Від цього багато в чому залежить довгострокова безпека нашого суспільства.
Дискусія, що зараз триває в міжнародному колі науковців, в першу чергу яскраво демонструє необхідність широкого спілкування за межами фахової спільноти, та залучення громадської думки при виробленні стратегій безпеки по відношенню до глобальних змін. Будь-які міри з управління безпекою можна застосовувати лише на основі консолідованої експертної думки і спираючись на громадський консенсус.
