Сором
Все, що можна зараз відчувати, - це сором і біль. Біль - від того, що кожен день перетворюється на трагедію. Кожна трагедія сильніша за попередню. І попри те, що почуття притупляються і, здавалося, більше нічого не зможе поранити настільки сильно, ти розумієш, що помиляєшся. Сором - тому, що в усьому, що зараз відбувається, бачиш свою провину, навіть якщо до цього не маєш ніякого стосунку.
«Коли нацисти прийшли за комуністами, я мовчав, я ж не комуніст. Потім вони прийшли за соціал-демократами, я мовчав, я ж не соціал-демократ. Потім вони прийшли за профспілковими діячами, я мовчав, я ж не член профспілки. Потім вони прийшли за євреями, я мовчав, я ж не єврей. А потім вони прийшли за мною, і вже не було нікого, хто б міг протестувати». Ця цитата належить протестантському богослову, пастору протестантської євангельської церкви Мартіну Німьоллеру. Ці слова він сказав 1937 року під час проповіді, яка стала для нього останньою. До 1937 року Німьоллер підтримував Гітлера і його націоналістичні погляди.
Європа повинна зрозуміти, що катастрофа пасажирського «Боїнга» і загибель 200 людей на його борту - це той момент, коли «прийшли по твою душу». Часу співчувати не залишилося. Його не було вже тоді, коли в Криму з'явився перший «зелений чоловічок».
Неможливо собі уявити те, як доведеться спокутувати провину і чим. Адже у загибелі людей винна не лише Росія. Це все спадщина, яка дістанеться нам, передовсім - Донбасу. Весь цей період і всі ці події треба усвідомити як нашу загальну помилку за те, що на нашій території сталися трагічні події, які забрали життя не однієї небесної сотні.
Ми винні в тому, що недооцінюємо цинізм ворога. У тому, що продовжуємо бути толерантними, навіть коли бомблять наші міста в прямому ефірі телеканалів противника. Ми винні в тому, що не зуміли запропонувати альтернативу російському пропагандистському телепростору. Що, коли військова техніка перетинала наш кордон, його вчасно не посилили. Чи не змінили керівництво, не провели ротацію кадрів, не звільнили зрадників. Що міліція і правоохоронні органи разом із деякими чиновниками утворили клан, який був посібником сепаратистів і російських диверсантів. В тому, що, коли влазили до нас у дім, розбиваючи південне вікно, ми довгий час намагалися не помічати цього. А коли почали просовувати руки зі східного боку будинку, ми запанікували й не знали, що робити, замість того, щоб поставити капкани, а пізніше - вибити зуби.
Ми винні в тому, що дозволяли влаштовувати так звані «слов'янські бали», «пробіжки», «марші» і поширювати чуму, яка поглинула частину нашого населення, яке починає розуміти, що відбувається.
Зрештою ми ще винні в тому, що, втрачаючи контроль над якимись речами, ми не можемо віддати собі звіт і визнати це, щоб зберегти життя.
Чому сталася аварія літака? Росія передає фейкові повідомлення про неіснуючий Твіттер неіснуючого пілота компанії і продовжує спекулювати цією темою. Бойовик Стрєлков заявив, що для міжнародної експертизи не потрібен «гуманітарний коридор», в той час як інший бойовик Пургін нібито на тимчасовий мир погодився. Але чи потрібен нам тимчасовий мир? І скільки часу він буде тривати? А потім знову війна, оголошена чи ні?
Це - терористичний акт, і чим більше проходить часу, тим більше ми перетворюємося на сіру зону, що вічно воює, з вини якої гинуть люди.
Ми не можемо йти далі без усвідомлення того, що робили помилки і що сьогоднішні події - це їхній результат. Я не знаю, хто може взяти на себе відповідальність і сміливість з тих людей, які сьогодні представляють Донбас, щоб висловити слова співчуття і попросити вибачення. Так звані політичні еліти, які втекли в інші міста від того, що самі створили, цього права не мають.
Сьогодні вже мало просто висловити співчуття рідним. Такими рідними, яких торкнувся конфлікт, можна заселити місто.
Ми повинні розуміти, що, якими б не були сучасні технології, світ як і раніше залишається крихким. Його можна зруйнувати, і він, на жаль, руйнується в наших руках. Виходить, що кожен повинен взяти цю відповідальність на себе. І кожен повинен це озвучити.
