Сиди дома. Мий руки. З’їси карамельку
На першому тижні квітня пішли окремі роздратовані повідомлення, що в шанованих мережевих магазинах виставили в продаж м’які іграшки, пошиті у формі коронавірусу. Таких випадків було небагато, вони викликали обурення покупців, і забавки зникли чи не того ж дня, що й з’явилися. (Але є і у нас в маркетах такі, знайшла фото). Від лютого, між тим, відомі переважно-бюджетні серії м’яких іграшок продаються разом із захисною маскою, яка пасує вашому ведмедику, кролику, покемону. В цій ситуації мене особисто дивує, чого це виробництва чекали з подібними ініціативами так довго?
Ця інформація дісталася до мене в акурат тоді, коли я читала про запеклі війни, що про них раніше і не підозрювала. Виявляється, що ринок іграшок для малят повсякчас протистоїть ринку солодощів, бо останні – бідні упосліджені родичі, і їм зась навіть думати про таке, що «іграшкові виробники» втілюють спокійно. Та воно і ясно. Уявіть собі на мить карамельку у формі коронавірусу чи рідку цукерку, замасковану бід антисептик. І яке має бути гіпертрофоване почуття цинічного у споживача такого смаколику. А от плюшеві ведмедики в респіраторах – прошу пана.
Розкажу кілька випадків, де «функціональну асиметрію» солодощів і іграшок не можна не помітити, а потім скажу, до чого я це все веду. До плюшевої корони ще повернемося, терпіння.
1960-і, США. На ринок харчових продуктів випустили цукерку в вигляді заштрику. Пластиковий шприц, наповнений різнокольоровим драже, яке можна всмоктати через соломинку, що нагадувала голку. Заштрик насолоди звався «Hippy Sippy». До цукерки додавалися значки з слоганами «Ніколи не досить!», «Спробуй все!», «Вмажся смакотою!», «Розкатай реальність!». 1960-і загравали з чималим арсеналом наркотичних речовин, героїнові заштрики – один із них. Цю практику й імітували нові цукерки. Пару років після того, скажімо, був випадок майже аналогічний: одна з фірм почала виробляти карамельки у вигляді люльок для куріння трави, і їх насправді дуже скоро почали використовувати саме в такій функції. Десять років до того: на ринку були широко розповсюдженні жуйкі і цукерки у виглядів сигарет. Їх продавали запакованими буцімто в сигаретні пачки, що були розмальовані «під лакі страйк» чи «під мальборо». Тихо-мирно ці продукти з полиць зникали разом із хвилями анти-легалайзу чи анти-куріння. Здебільшого така саме доля спіткала й шоколадки, відлиті у формі пляшечок і наповнені настоянками чи лікерами. Нині такі солодощі в продаж поступають в спеціалізовані відділи і з позначкою-попередженням. Але саме драже-заштрики спричинили колосальний скандал. Їх розцінили як пропаганду наркоманії, на компанію подали позов, суд фірма програла, і товар був знятий з виробництва. Скандал цей підняли виробники іграшок та їхні лобісти.
Виробники іграшок завжди мали більше свободи в випуску дражливих з соціального погляду товарів. Раз-по-раз виникають скандали щодо продажу зброї для дітей, різнорідного мілітаризованого приладдя, але закінчуються такі скандали нічим. Виробники іграшок закликають припинити цензуру, наполягають на ліберальних свободах самовираження, історії такі закінчуються. До наступного разу. Виняток був хіба один: під люту роздачу початку 2000-х потрапили фірма, яка випускала іграшкові «пояси шахідів» (так, і таке теж було). Щодо «героїнових карамельок», то природно звернули увагу: є купа дитячих забавок, які імітують медичне обладнання – шприці зокрема. І нікого це не бентежить. Комусь можна імітувати зброю-наркотики-алкоголь, комусь – ні. Виробники іграшок стверджують: вони не імітують, вони створюють оригінальний продукт. Себто, роблять вигляд, що самої зброї і наркотиків не існує, є тільки іграшки. Симулякри, себто, а не імітації. Чомусь їжі це робити не дозволяють. Зрештою, цукерки ми пхаємо таки до рота, вони стають частиною нашого тіла – либонь в цьому і проблема, що унаслідується не тільки форма, а й спосіб вживання. І тут ще один скандал, свіженький. З продажу зняли невинні лимонні карамельки, які продавалися в формі білого порошку з соломинкою для смоктання. Юні споживачі почали їх нюхати, знімали про це відосіки і влаштовували флешмоби. Продукту прийшов кінець. Іграшка, яка б значуща для розвитку дитини вона не була, ніколи не стане частиною тіла дитини. Солодощі – так.
Досить з пізнавальними історіями, хіба ще одне нагадаю. Ефект так званих «мерзенних цукерок». Кожен із нас мав з ними справу: це желейні цукерки у максимально натуралістичному вигляді павуків, змій, черв’яків, щелеп, мозку, очей, пальців, лайна; є й екзотичніші випадки: вушна сірка продається у упаковці в формі вуха, треба паличкою відлущувати жовте желе, струп’я, налиплі буцімто на медичний пластир, кров в медичних «системах» для переливання, шмарклі, які треба висякати з пластикового носу. Пару років тому вистрелила одна інді-цукерня, що робила на День святого Валентина анатомічно точні людські серця з шоколаду. Фірма, що працює фактично місяць на рік по попередніх замовленнях, процвітає. «Мерзенні цукерки» запитані. Свого часу їх розробляли як смаколики на Геловін і на День мертвих, але нині вони – цілий рік під рукою. Ні у кого ніяк нарікань з приводу.
Бажання пожирати те, що має викликати огиду (а значить, мусить включати інстинкт самозбереженя, так працює огида: не тягни до робота небезпеку!), сполучається з саморуйнівним домаганням, апріорі людині притаманними. А саме: перенести щось, що загрожує тобі ззовні, у простір власного тіла і так взяти під контроль. Стати самому собі небезпекою, але не по правді, а наче б граючись в загрозу. Наступний крок – бути джерелом хвороби для іншого. Конфлікт іграшок і цукерок, які імітують небезпечні для людського життя практики, – це якраз конфлікт зовнішнього і внутрішнього джерела небезпеки. Іграшка ззовні, цукерка зсередини.
І от тут ми полишаємо затишний простір іграшок-солодощів і повертаємося до нашої незатишної реальності. І тут уже все буде по правді.
Наслідком пандемії і карантинних заходів мусить стати зокрема одне, суто світоглядне зрушення: ми мусимо усвідомити, що самі є джерелом небезпеки. Буквально, дуже буквально. Необхідність носити захисні маски викликає панічний спротив не тому, що це не зручно, не тому навіть, що це дорого і енергетично затратно ту маску знайти. Маски не захищають вас від зараження. Вони захистять іншу людину, якщо ви хворі. Ми тільки-но привчилися до ідеї, що будь-яка загроза скерована на нас, і ми потребуємо бути захищеним. Аж от новина: загроза є всередині нашого тіло, і це від нас треба захищатися. Ми, чудові кожен із нас персонаж, – пасивне зло, такий от парадокс. Зрештою, пасивність нині вітається, що не менш парадоксально. «Сиди дома. Допоможи подолати вірус». Отож ти спроможний зробити щось корисне тільки тоді, коли нічого взагалі не робиш. Та навіть щоб грати з плюшевим коронавірусом треба буде докласти якоїсь позірно активності. Тому краще не треба – сиди і тим допомагай. Чекай на прихід Карамельки у виглядів вакцини.
Написала – видихнула. І тут виявила, що поспішила я з висновками. Щойно відома студія шоколаду виклала промо-фото: їхніх шоколадних кроликів до Пасхи прикрасили цукровою глазур’ю – намалювали їм захисні білі маски.
Сиди спокійно. Нічого не роби. Піди з’їж цукерок. Вимий руки.
