Томос. Що далі?
«14-20.12.2018»
Нехай не за найкращим із можливих сценаріїв — компроміс, це коли рівною мірою незадоволені всі, — та все ж Об’єднавчий собор відбувся. Обрано Предстоятеля, затверджено Статут Православної церкви України. 6 січня митрополитові Єпіфанію обіцяно патріархом Варфоломієм Томос, і він уже навіть купив авіаквиток до Стамбула. То чому, незважаючи на всі гучні слова про «друге хрещення України» (а що не так було з першим, тим паче що хрещені ті самі?), Президент напередодні сказав, що найважча робота щодо об’єднання Церкви, найнебезпечніший етап об’єднання ще попереду?
Так, ми не прокинулися наступного ранку після Собору в абсолютно іншій країні. Так, нікуди не поділася з України православна церква Московського патріархату, і з неї до автокефальної української Церкви поки замість повноводної річки впадає лише невеликий струмочок. Незважаючи на сумнівність законності передання, Міністерство культури лише переписує, але не відбирає у РПЦ в Україні християнські святині. Так само отруюють душі вірян найодіозніші представники цієї Церкви, і Агафангела з Павлом Лебедем у кайданках не тягнуть до СБУ. Тим більше привабливим для гарячих голів здається вирішити все одним махом. Рішенням Ради перейменувати «московську церкву», забрати храми, оподаткувати, а може й зовсім її заборонити.
Не лише для наших гарячих голів. Нікого не повинна обдурити раптова, особливо після істерики, що передувала Собору, зміна риторики Кремля. «Ми не вважаємо, що маємо право втручатися в ці процеси», — прокоментував спікер Кремля Дмитро Пєсков рішення Собору. І тут-таки спікер Державної думи Росії В’ячеслав Володін заявив, що Держдума має намір «спростити отримання російського громадянства українцям, що постраждали за віру». У Москві готуються до численних жертв, а, якщо вдасться, то й до появи перших святих мучеників українських «гонінь на християн». І мають намір усе це виконати нашими ж власними руками.
Рішення Об’єднавчого собору дійсно багато чого змінили в кремлівській політиці щодо православної церкви й України. Перше, й головне, після отримання Томосу, після визнання автокефалії української церкви Константинополем, а потім, це неминуче, й іншими церквами Москва може не визнавати Православну церкву України юридично, але вимушена прийняти її існування як факт. А отже, Кремль віднині може знищити українську церкву лише фізично, лише заздалегідь знищивши українську державу. Виконавши те, що він уже робив не раз.
Щоб підірвати її легітимність, довіру до неї, вони сіятимуть конфлікти й розкол усередині молодої Православної церкви України. Уже зараз кремлівські ЗМІ пишуть про тих, хто програв на Об’єднавчому соборі, про те, наприклад, що замість об’єднання УАПЦ була просто поглинена УПЦ КП. І, без сумніву, у Кремлі вже шукають підходи до тих, хто обманувся у своїх надіях, невдоволених, тих, хто свої амбіції, можливо, так до кінця й не стримав. Вони розігруватимуть карту Статуту, що багато в чому обмежив у правах молоду Церкву, провокуючи конфлікт з Константинопольським патріархатом. Адже будь-яка спроба передивитися Статут, як уже відзначив архімандрит Кирило Говорун, це привід для Константинополя передивитися Томос.
Вони підкидатимуть дрів у міжцерковний конфлікт в Україні. Своїми словами, своїми діями керівництво РПЦ у Москві й Україні свідомо посилюватиме розкол між УПЦ МП і суспільством, провокуватиме радикалів, а якщо пощастить і державу (хоча б в особі народних депутатів), на силові й протиправні дії. Коли Держсекретар США Марк Помпео одразу після його обрання в розмові з митрополитом Єпіфанієм говорив про підтримку релігійної свободи в Україні, він мав на увазі те, що визнання автокефалії Православної церкви України ще не означає, що мають обмежуватися у правах віряни церкви Московського патріархату. Що утиск їхніх гарантованих Конституцією й міжнародними зобов’язаннями України свобод може мати фатальні наслідки не лише для молодої української церкви, а й для міжнародного авторитету України.
Щоб не опинитися в міжнародній ізоляції, Україна не може дозволити собі розкіш, як Путін сьогодні, релігійних гонінь, нехай і проти вірян Церкви, чиє керівництво безпосередньо пов’язане з керівництвом країни-агресора. — Ось сюди й буде спрямований головний удар Росії. — Загострити конфлікт, щоб винести церковне питання в Україні на розгляд Організації об’єднаних націй, Ради Європи, ОБСЄ. Щоб поставити Україну в очах міжнародного співтовариства в один ряд з собою. І нам знадобиться все наше терпіння, вся мудрість, щоб не грати за правилами, нав’язуваними нам Кремлем. На Об’єднавчому соборі народилася автокефальна церква України. Але на сповненому небезпек довгому шляху об’єднання українського православ’я зроблені поки лише перші кроки.
