Великий російський допінг
Епопея з російським державним допінгом рухається до свого фіналу, але на шляху зазнає найнесподіваніших поворотів. Рішення Спортивного арбітражного суду (CAS), що повністю зняв дискваліфікацію з 28 російських спортсменів і пом'якшив її ще для 11 російських олімпійців, МОК розцінив як удар у спину і пригрозив корінною реформою CAS. За принципом «я тебе породив, я тебе і вб'ю (або принаймні переформатую)». Річ у тім, що Спортивний арбітражний суд зі штаб-квартирою в Лозанні був створений 1980 року Міжнародним олімпійським комітетом. МОК визначає і склад, і основи діяльності CAS. З 1994 року МОК, Асоціація зимових видів спорту, Асоціація літніх видів і Асоціація національних олімпійських комітетів є співзасновниками CAS. Арбітражний суд також є останньою інстанцією розбору скарг на рішення щодо міжнародних допінгових спорів. Щоправда, і на рішення CAS існує можливість подати скаргу до Федерального суду Швейцарії, але тільки у разі будь-яких процесуальних порушень. Ситуація, коли арбітражний суд опиниться у конфронтації з МОК, при його створенні не передбачалася.
Зараз CAS розглядає ще 32 російські апеляції на недопуск на Олімпіаду, зокрема тих 15 спортсменів і тренерів, яким МОК повторно відмовив у запрошенні в Пхьончхан, вже після задоволення їхньої апеляції CAS. Рішення щодо них буде ухвалено 8 лютого або вранці 9 лютого, перед самим стартом Олімпійських ігор. При цьому зберігається досить висока ймовірність того, що навіть у разі задоволення апеляцій запрошення реабілітованих на Олімпіаду все одно не буде.
Тут нагодився новий допінговий скандал. Телеканал ARD, що першим повідомив про наявність у Росії державної системи застосування допінгу в спорті, і газета Sunday Times отримали доступ до бази даних, що містить результати більше 10 тисяч проб, узятих у майже двох тисяч чемпіонів і призерів зимових видів спорту. За твердженням Sunday Times, сотні лижників із різних країн уникнули покарання за допінг, хоча аналізи їхньої крові виглядали надзвичайно підозріло. Згідно з висновками двох експертів, які проаналізували результати досліджень проб, більше третини всіх медалей Олімпійських ігор і чемпіонатів світу з бігових лиж з 2001 по 2010 рік, зокрема 91 золота медаль, завойовані спортсменами, проби яких вказують на велику ймовірність використання ними різних видів допінгу, перш за все еритропоетину або переливання власної крові.
Серед цих підозрілих медалістів на Росію падає 34%. Далі йдуть Франція з 29%, Австрія з 28%, Туреччина з 25%, Польща з 23% і Німеччина з 22%. Попри очевидне лідерство Росії з допінгу і в цьому виді спорту у публікації цілком може бути російський слід. Адже основний пафос статті в Sunday Times і виступів залучених до розслідування експертів зводиться до того, що порушують антидопінгові правила ледь не всі спортсмени, причому багато хто робить це під заступництвом національних федерацій. Викрити спортсменів у застосуванні деяких видів допінгу дуже важко. Але в будь-якому випадку карати треба тільки окремих спортсменів, а не національні федерації та збірні. Причому усувати від змагань і дискваліфікувати можна тільки тих спортсменів, проти яких є безперечні докази. А ось МОК, мовляв, ополчився проти самої тільки Росії, тоді як із допінгом всі нації «товаришують».
Своя логіка у цих аргументах є, але вона фальшива, оскільки єдиний висновок з неї: боротися з допінгом треба дуже обережно, припиняючи лише найбільш кричущі випадки, інакше скоро на олімпіадах і чемпіонатах світу просто не буде кому змагатися. Насправді боротьба з допінгом можлива, але МОК і WADA змушені робити це поетапно. Не секрет, що три країни застосовували і застосовують державну систему допінгу, в якій беруть участь не тільки спортсмени, тренери, спортивні медики, функціонери спортивних федерацій, а й працівники спецслужб. Ці три країни - НДР, СРСР/Росія і Китай. Східнонімецький державний допінг зник природним чином з падінням НДР, після чого східнонімецькі атлети у збірній Німеччини вже ніколи не показували колишніх чудес. З крахом СРСР на якийсь період система державного допінгу перестала існувати в усіх колишніх союзних республіках. Тут позначилася як відносна демократизація низки республік, так і відсутність у них, за винятком Росії, розвиненої спортивної хімії. Відродилася ж державна система допінгу тільки в Росії, в правління Володимира Путіна, чому сприяло посилення у цей період авторитаризму і режиму особистої влади. І, нарешті, протягом декількох десятиліть державна система допінгу цілком успішно функціонує в Китаї. Але МОК і WADA не можуть одночасно боротися проти Росії і Китаю, оскільки одночасне відсторонення провідних спортсменів як з Росії, так і з Китаю катастрофічно позначиться на видовищності змагань і, відповідно, на їхній привабливості для глядачів і рекламодавців. Тільки впоравшись із російським допінгом, міжнародні структури можуть взятися за Китай, та й то лише почекавши кілька років, поки в Росії з'являться молоді висококласні і «чисті» спортсмени, здатні замінити тих, кого викрито в допінгу.
Не можна виключити, що Росія так чи інакше вплинула на рішення CAS. Тут можуть бути як традиційні для структури, що займалася підміною пробірок із сечею в Сочі, підкуп і шантаж, так і більш тонкі методи, пов'язані з пропагандою захисту прав «чистих» спортсменів і неприпустимість колективної відповідальності. Характерно, що мотивувальну частину свого рішення щодо російських спортсменів CAS оприлюднить тільки наприкінці лютого, вже після завершення Олімпіади. Це позбавляє МОК можливості до цього часу подати апеляцію, а також виключає можливість перерозподілу в Пхьончхані медалей Сочинської Олімпіади. Цікаво, що в число виправданих потрапила більшість сочинських медалістів, що, в разі виконання рішення CAS, поверне росіян на перше місце у медальному заліку. Тут грає свою роль, що CAS не пристосований до боротьби з державним допінгом і вимагав безперечних доказів, що у цих випадках неможливі.
Поки що голова МОК Томас Бах перебуває у скрутному становищі. Якщо він підкориться рішенню CAS і допустить виправданих росіян до Олімпіади в Пхьончхані, то стикнеться з різкою опозицією інших спортсменів, зокрема тих, кому перейшли сочинські медалі, і низки спортивних федерацій. Якщо ж він відмовиться виконувати рішення, то це загрожує затяжним протистоянням зі спортивним арбітражним судом і позовами до МОК з боку російських спортсменів. Не виключено, що Бах ініціює нову дискваліфікацію виправданих російських олімпійців, спираючись на дані Григорія Родченкова, але з дещо інших підстав. Це допоможе уникнути нового перерозподілу сочинських медалей і виправдати недопуск до Олімпіади низки російських спортсменів. А апеляцію, можливо, розглядатиме вже реформований CAS.
Ситуація щодо ставлення до допінгового скандалу більшості росіян видає їхню прихильність до готтентотської моралі: «Погано, коли іноземні спортсмени вживають допінг. Добре, коли їх на цьому ловлять. Добре, коли наші спортсмени вживають допінг. Погано, коли їх на допінгу викривають».
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
