Війна і закарпатці: історія й сучасність
Путінські покидьки намагаючись розхитати нашу єдність, запускають у суспільство побрехеньку, мовляв, закарпатці - споконвіків мирні люди і не бажають йти на чужу для них війну за Україну. Спираючись на історичні факти смію твердити – закарпатці справді мирні, але коли доходить справа до війни, вони - генетично відважні та вірні присязі воїни, які в усі часи демонстрували взірці військової доблесті.
«Gens fidelissima – мій найвірніший народ», - сказав у 1706 році лідер національно-визвольних змагань Угорщини Ференц ІІ Ракоці про наших прапрадідів - безстрашних вояків армії куруців, очолюваних ватажками Іваном Бецою, Федором Бойком та Іваном Пинтею. Парадоксально, але за національною ознакою у повстанському війську Ференца ІІ Ракоці переважали саме русини, за ними йшли румуни, словаки, а лише відтак – угорці.
У Першій світовій війні наші прадіди воювали у різних військових формуваннях на європейських обширах – від Північного моря, до Адріатики та степів України, однак ареною найкривавіших битв для багатьох з них стали рідні Карпати. Основний тягар однієї з найжорстокіших битв Першої світової - Карпатської зимової – у лютому-березні 1915 року, випав на долю 85-го Мараморосько-Угочанського піхотного полку. За твердженнями дослідника Юрія Фатули, 35% особового складу полку були русинами-українцями, мобілізованими з цих двох жуп, 30 - румунами, 25 - угорцями і 10 – марамороськими німцями. У ході операції полк втратив 70% особового складу: за кілька днів боїв у зимових Карпатах загинуло 900 солдат (у т.ч. замерзли) та 11 офіцерів, поранено 767 солдат та 9 офіцерів, обморожено 56 солдат та 5 офіцерів, 80 солдат та 4 офіцери потрапили в полон. Багато бійців полку були нагороджені, більшість – посмертно, 6 отримали найвищі військові нагороди Австро-Угорщини.
Переддень Другої світової війни здебільшого молоді бійці «Карпатської Січі» зустріли у березні 1939 року на Красному Полі під Хустом у нерівній борні із регулярним військом завойовника. А влітку 1943 року, з числа закарпатських утікачів до СРСР, була сформована перша самостійна Чехословацька бригада, яка, за свідченням сучасника тих подій Юліана Химинця, мала такий національний склад: 307 чехів, 344 євреї, 19 словаків, 3 мадяри і понад 7260 закарпатських українців. На їхнє прохання командир Л.Свобода звернувся до командуючого 38-ою радянською армією генерала Чібісова дати чехословацькій бригаді бути авангардом бою за Київ. 18-22 жовтня 1943 року у складі 38-ої армії бригада відвойовувала Лютізький плацдарм, переправилася на західній берег Дніпра і пішла визволяти Київ. 6 листопада, після дуже тяжких боїв, закарпатці перші ввірвалися в центр Києва і зайняли залізничний вокзал. За успішне здобуття столиці України бригаду, її командира та 139 вояків удостоїли високих нагород. Однак честь і слава належить, передусім, загиблим бійцям, які захоронені на Святошинському цвинтарі.
Наші дні, Неоголошена війна з Росією за Незалежність України. Легендарна Мукачівська окрема 128 гірсько-піхотна бригада Героя України Сергія Шаптали під Дебальцевим стала символом нескореності українського духу. Звісно, у бригаді служать жителі більшості регіонів усієї України, але її кістяк становлять таки закарпатці, які на полі бою з жорстоким і цинічним ворогом продемонстрували взірці героїзму та самопожертви.
За час війни на Донбасі смертю хоробрих загинула майже сотня наших земляків, які воювали в різних армійських частинах ЗСУ, прикордонних загонах та добровольчих батальйонах.
Попри занадто високу ціну, яку ми платимо за нашу свободу, неадекватність дій багатьох генералів та вищих офіцерів, обкрадання армії та спекуляції політиків на солдатських подвигах, українська нація нині формує нове Українське Військо – як запоруку існування нашої країни. І внесок найзахіднішої української окраїни - Закарпаття - у велику загальнонаціональну справу, є істинно велетенським. Слава Героям!
