Виміри сучасного міста, або чи насправді ми почали турбуватись про наш простір?
Цього року виповнюється 86 років від написання першого українського урбаністичного роману – «Місто» Валеріана Підмогильного. За цей час, по суті, роман не втратив своєї актуальності. Як і тоді, у СРСР, сьогодні місто вабить набагато більше, ніж село. Молодь і надалі полишає свої села задля міст, щоб вийти «у люди». Щоправда, сьогодні ця тема набрала більших обертів: хтось обирає українське місто, а когось влаштовує місто за кордоном. Втім, підбираючи під себе місто, як намисто – яке буде пасувати, а яке ні, ми часто забуваємо про те, чи пасуємо ми цьому місту, чи є ми його намистом. Адже, по суті, це ми його прикрашаємо, а не воно нас.
Українське суспільство багато в чому підхопило останню тезу, почавши рух знизу – різноманітні громадські слухання, альтернативні заходи щодо озеленення, культурні ініціативи, вуличні університети тощо. Про те, чи може бути сучасне місто гарним та інтелектуальним (інтерактивним, цікавим, екологічним, спортивним, культурним та ін.), масово в Україні та світі заговорили після неймовірного переосмислення Боготи. Так, два роки тому приклад мера Боготи Енріке Пеньялоси надихнув багатьох і показав, що сучасне місто може бути іншим, неважливо, наскільки воно багате, які в нього є ресурси, головне – мати бажання.
Любов до урбаністики зрозуміла: місто створює нові можливості. Нову філософію, новий стиль життя. Спосіб життя, узятий з телевізора, великого кіно та книжок – це стиль вільного міста, яке любить своїх мешканців. Через те, його мешканці дедалі більше хочуть вибороти його покровительство й отримати від нього привілеї.
СВОБОДА ПРОСТОРУ
В Україні офіційно статус міста може отримати населений пункт лише у випадку, якщо в нього проживає не менше 10 тисяч мешканців. Найбільш багатими на міста є східні області. Початок утворення міст в Україні сягає до VIII ст. до н.е., коли в Північному Причорномор’ї виникло десять старогрецьких міст-колоній. Зокрема, найстарішими є Херсонес, Феодосія, Білгород-Дністровський та ін. Сьогодні в Україні у містах проживає понад 70% всього населення, у світі міського населення нараховується – 50%.
Вважається, що саме місто є вільним та сильним духом, і ця внутрішня свобода вабить дедалі більше. З чим тільки його не порівнювали – із книгою, із заводом, із живим організмом. Та сьогодні місто хочуть бачити так: природнє, екологічне, комфортне, мобільне, «живе». Всі ці пункти актуальні для кожного з українських міст. Як би не запевняли мери, що їхні міста найкращі, все одно, прогулюючись вуличками та парками, знайдеш те, що «ріже око». До прикладу, багато донеччан, побачивши логотип «Краса та сила», розроблений для Донецька під час єврочемпіонату німецькою компанією, не могли зрозуміти, де ця краса? Адже, відійшовши від центру міста, бачиш всі «прєлєсті» життя. Проте німецькі експерти зазирнули всередину: краса не тільки зовнішня, але й і внутрішня: краса степу, краса опери та театру, краса музики тощо. І сила, звісно, не політична, а природня, енергетична, сила розуму, сила слова. Але всі ці речі неможливі без глибокого осягнення та вивчення теми. Ті, хто розуміють свою важливість у місті, хто розуміє свою причетність до дому, - а домом є місто – захищають його від «рейдерських» нападів (це може бути вирубка парків тощо) Так, кияни захищали Гостинний двір за допомогою власного тіла, за допомогою власної творчості захищали Харків (мистецькі акції на захист парку) тощо.
ПРОСТІР СВОБОДИ
До речі, мистецтво та місто сьогодні нероздільні. Митці, які мають що сказати і хочуть донести свою думку до якомога більшої аудиторії, використовують саме публічний простір (public art – вважається одним з головних феноменів у культурі другої половини ХХ – початку ХХІ ст.). Публічне мистецтво – це особливий вид комунікації таких складових як простір, митець та громада. Так, місце та навколишнє середовище диктують автору те, що він хоче сказати саме у цьому місті, і навпаки, знаючи, що хоче сказати, автор обирає для себе найбільш зручну та актуальну місцину. Показово, що публічне мистецтво у незрілих суспільствах часто плутають із хуліганством та порушенням благоустрою міста.
До прикладу, донецький художник та режисер Петро Армяновський влаштував у Києві перформанс, передусім, кинувши виклик самому собі. Зі станції метро «Арсенальна» до Києво-Печерської лаври він намагався пройти на колінах. Це був експеримент: чи може людина пересилити себе і дійти до Церкви на колінах, як робили це колись грішні? Суспільство не сприйняло його акцію і перехожі часто називали хлопця ненормальним, були розмови й з правоохоронцями. Загалом, подорож до лаври зайняла 8 годин. Після цього ходити на прямих ногах було важко, але мети було досягнуто.
У Львові, до прикладу, є інший зразок мистецтва, «вписаний» у будинок – інтелектуальний. Кросворд на всю стіну багатоповерхівки на вул. Сахарова 82 захоплює гостей міста. Сьогодні це одна з головних альтернативних цікавинок туристичного Львова. Арт-об’єкт молодого львівського художника Сергія Петлюка створений за допомогою люмінісцентної фарби (відповіді вписані у кросворд), яка світиться в темряві. Ідея замислювалась у тому, щоб давати загадки у найбільш людних місцях, проте на жаль, автор тексту не знає запитань.
У публічному міському просторі сучасні артисти дедалі більше борються не тільки за свої права, а за свій простір і за свої свободи. Стіни, як найбільше полотно, яке належить містам, знають усі секрети та тонкощі справи. Це чи не єдине місце, де послання буде почуте не тільки містянами, але й самим містом, викарбується у його пам’яті. Так, російський стріт-арт-художник Кирило Кто писав на стінах будинків Москви статті з Конституції, де описувались основні свободи людини: усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо.
Окремо можна згадати українські та польські вірші, які висіли на вулиці польських та, відповідно, українських міст під час Євро 2012, нагадуючи про те, що наша сучасність - це не тільки спорт, але й культура.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Під час конференції TEDxDonetsk Мирослав Кошелюк, директор Інституту Розвитку Міст, радник мера Вінницi зазначив: для того, щоб побудувати європейську країну, потрібно побудувати європейське місто – це думка, до якої варто дослухатись. Адже скільки б ми не говорили про побудову другого Парижа чи то другого Амстердама в Україні, ми ніколи цього не зможемо досягти. І причин для цього дуже багато. Єдине, що нам до снаги: зробити так, щоб наші міста були прикладом для інших, щоб американська Одеса не була кращою за оригінальну, українську, або щоб мешканців українського Донецька ніколи не плутали з мешканцями аналогічного в Росії. В нас є чим пишатись, тепер залишилось це загорнути в дійсно вільну та чисту обгортку, дати містам відчути свою природу. Можливо, місто для багатьох - це реальний порятунок та шанс розвитку. А українським містам, здебільшого невеликим, шанси на переосмислення дуже потрібні.
Nota bene (деяка література для прискіпливого читача):
1. Валеріан Підмогильний, «Місто»
2. Юрій Андрухович, «Московіада»
3. Олесь Гончар, «Собор»
4. Чарльз Кінг, «Одеса: велич і смерть міста мрій»
5. Володимир Паперний, «Культура Два»
6. Пітер Колторп, Вільям Фултон. «Обласне місто»
7. Шер Клаус Найт (Cher Krause Knight) «Public Art: теорія, практика і популізм»
