Як українство приросло Сибіром
Міфи сусідів у нашому викладі
Історик Георгій Касьянов нещодавно висловився на болючі теми і його меседжі мультиплікували соцмережі. Цитування цікавих думок змусило замислитись і висловитись у руслі давньої полеміки, і не тільки з паном Касьяновим.
По-перше, щодо нібито невиправданої високої героїзації воїнів УПА і Організації Українських Націоналістів, яка народила цю структуру. «Проблема в тому, що і УПА, і ОУН - це радикально-націоналістичні рухи, в історії яких, крім безумовного героїзму і жертовності, є темні сторінки, які дозволяють представляти їх виключно як благородних лицарів», - вважає Г. Касьянов, повертаючи нас до лінії ЦК Компартії УРСР. Там теж були впевнені, що воїни-інтернаціоналісти, які вбивають людей у відрядженні за кордоном, шляхетніші за воїнів-націоналістів, що обороняються за місцем проживання. Не всі тоді розуміли: чим далі солдат від батьківщини, тим більше шансів у нього потрапити під трибунал історії. Що і сталося з Вермахтом та Радянською Армією, чиї злочини проти людяності описані в багатьох енциклопедіях світу. УПА виглядає дворовим собакою на тлі цих блукаючих світом тигрів-людожерів. В основі народної любові до армії є не стільки чистота її мундирів, скільки критерії справедливості дій - висновок «Пісні про Нібелунгів» і всієї подальшої історії воєн. Не буду говорити про силові акції титулованих лицарів Зігфріда і Гюнтера (нехай живуть в літературі). Але якщо серйозно, то всі відомі нам визвольні рухи і війни не обійшлися без радикалізму. Про це знають нинішні солдати Ірландської армії (Irish Army). Те ж саме можна сказати про антиколоніальну боротьбу індусів. Армії Президентств (Presidency armies) не віялами розмахували перед бенгальським, мадраським і бомбейським населенням. Королівський Угорський Гонвед, як і УПА, воював на боці Вермахту і проти Рад, але й на нашій території, що робить угорців загарбниками. Бури першими напали на англійців і не церемонилися з полоненими, але залишилися прикладом доблесті для Південноафриканських національних сил оборони. Й англійці бережуть традиції своїх боїв у Помаранчевій Республіці та Трансваалі, відливши своїх солдатів у бронзі для меморіалів. А це, між іншим, солдати, які зганяли мирних жителів у концтабори.
Є армії й гірші, в сенсі далеких від благородства операцій. Наприклад, російська, яка успадкувала всю історію кривавого поневолення і депортацій народів царської імперії разом із СРСР. Але не пригадаю побажань істориків забути про російську, прусську, індійську і будь-яку іншу з нині існуючих армій. Десь і з вермахтом в серці живуть, зберігаючи під подушками свастики з зірками. А нам соромитися нічого. Так, воювали на боці німців, як поляки, угорці, болгари, румуни, росіяни, японці, французи, іспанці, італійці та інші, й інші, й інші. Але воювали і проти Радянської Армії, чого не змогли зробити всі вище названі народи, крім поляків. УПА - єдине, що пов'язує сучасні ЗСУ з попередніми поколіннями захисників батьківщини. Армія боролася на два фронти в межах кордонів України проти найкривавіших режимів XX століття і вже цим заслуговує почестей і визнання. Сьогодні солдати Війська польського стоять у почесній варті біля могили невідомого солдата, де на обеліску викарбовано Armia Krajowa. Це та армія, що зі своїми воювала і займалася етнічними чистками на нашій землі. Але у поляків, як і у всіх народів, samo jest na pierwszym miejscu. Чому ж своє у нас має бути на другому? Чому до цього часу з науковим виглядом повторюються дурниці пропагандистського характеру? Добре б нам усім, незалежно від предметів досліджень, дивитися на свою історію через серце народу, а не лупу слідчого. Нехай УПА не є символом героїзму для всіх українців. Про свою армію ми знаємо мало з багатьох причин. Українською та англійською мовами інтернет «видасть» вам одну версію за запитом. Те ж саме російською мовою призведе до абсолютно протилежного результату. Зрозуміло чому. Але висновки зробимо пізніше. Зараз знову повернемося до інтерв'ю історика.
Ось що сказав, про колиску українства Г. Касьянов. «Давайте згадаємо, де і як створювався український рух. Де видавали журнал "Основи"? В Санкт-Петербурзі. Де гуртувалася українофільська інтелігенція, яка створила територіальну і культурну ідею України? У всіляких імперських інституціях - в наукових товариствах, в університетах, в земствах тощо. Фактично імперія стала основою для інфраструктури українського національного руху», - повідомляє читачам мій візаві з історичною освітою. Думка, прямо скажемо, популярна в колах керівників імперії. Дійсно, для української інтелігенції була задіяна вся інфраструктура і держапарат від Петербурга до Сахаліну. Гетьман Павло Полуботок виношував культурну ідею в Петропавлівській фортеці, а Тарас Шевченко в Оренбурзькій, Василь Стус у Пермській області, а діячі ОУН у Норильську. Але, безумовно, журнал «Основи», видання якого дозволило П. Кулішу Третє жандармське управління терміном на один рік, - важлива віха в історії тисячолітнього українського руху. Не будь Петербурга і жандармського управління, як би ми могли просвітитись за часів місцевого безкультур'я? Знаю з власного досвіду. Коли випускався з військового факультету журналістики у Львові, в комісії з розподілу полковник, який гортав мою особисту справу, запитав: «Де хочете служити, лейтенанте?» Я відповів прийнятим тоді виразом: на Україні! Ось і послали в Забайкалля, де, за Касьяновим, прийшла до мене любов до вітчизни. Так що угруповання українофільської інтелігенції точно не в Києві створювалися, а в місцях не таких і дуже віддалених.
По-третє, про міфи як такі, яким і було присвячено інтерв'ю історика Г. Касьянова.
Одна французька компанія - виробник коньяку більше ста років використовує вигадану історію про те, що Наполеон Бонапарт, взяв із собою на острів Ельбу найдорожче - бочки з коньячним спиртами. (Не знайшлося у імператора багатств у компактній упаковці). Історія шита білими нитками, але допомогла компанії заробити чимало грошей, а любителям коньяку відчути себе імператорами. Нормальний міф, таких хоч греблю гати на рівнинах літописної життя. Вигадки шкоди не приносять, якщо вони одухотворяють скромне буття і піднімають самооцінку людей. Інша справа міфологія, створена спеціально для піднесення одного народу і приниження іншого. Ми ж розуміємо, чому люди живляться міфами про зраду Мазепи, але не сприймають факти про садизм генералісимуса Меньшикова, шаленість Петра Першого, жорстокість Івана Грозного і маршала Жукова. Навпаки, кровожерливим деспотам ставлять пам'ятники. Хіба можна тільки інтересом до історії пояснити цей феномен, як і міф про УПА, що постійно підігрівається? Порівняйте напруження дискусій про УПА і мільйонну РОА? Це ж зворотно пропорційне співвідношення до чисельності бійців. Тільки недавно дописали сторінку, як власовці проти Гітлера воювали з квітня 1945 року. Встигли застати живого на кілька годин. Чому рейд бійців УПА розглядається під мікроскопом, а військові операції Червоної Армії з вбивства і депортації цілих народів не беруться до уваги?
Та тому, що, взявшись розповісти історію свого народу, ми змушені, немов з давніх фресок, зіскрібати пласти побілок малярів, найнятих різними господарями. Процес цей довгий і дуже неприємний для багатьох художників, які намалювали поверх оригіналів свої картини. Ось тут і розгоряється боротьба міфів між собою і правдою. І якщо в ній беруть участь історики, то нехай виступають або не на боці міфів, або на боці своїх міфів.
