Якщо твій янгол Йосипівна
Досить рідко сучасна українська література дарує нам можливість відкривати нові імена, дивуючи справді позитивно. Втім, важко назвати Ігоря Зарудка дебютантом чи навіть молодим письменником – за його плечами вже є чимало публікацій, кілька книжок, серед яких і роман. Але нещодавно опублікована видавництвом «Дискурсус» книжка «Якщо твій янгол Йосипівна» в доробку Зарудка особлива – це певна ода місту, в якому він живе, енергетичному полю, яке допомагає тамтешнім авторам розбудовувати жваві і непередбачувані сюжети. Ясна річ, йдеться про Харків.
Бо розкрийте телефонний довідник Харкова на будь-якій сторінці, виберіть прізвище, ініціали й номер, подзвоніть на нього, запропонуйте власні дешеві послуги найманого вбивці – і з того боку слухавки одразу ж зацікавляться, сформують замовлення (цілком можливо, що навіть групове), а розрахуватися пообіцяють вагоном жіночих панчіх чи ниркою. Або: коли йдеш вулицею Сумською, то варто не згадувати відомий віршик Маяковського, а уважно дивитися собі під ноги, адже там може виявитися ключ від автомобіля, на якому щойно приїхав молодий і талановитий приватний підприємець, що торгує зубними протезами для кішок. І вже зовсім серйозно: у Харкові так довго не валили Леніна, бо насправді його там і не було. Тобто його ще кілька десятиліть тому нафотошопили совєтські спецслужби, а насправді там порожнє місце. Бо Харкова взагалі немає, він існує лише на картах.
І в книжках сучасних українських письменників. Тому коли приїжджаю до Харкова, щоразу переживаю щось подібне до розчарування. Такі очікування, такі надії! А ступиш на ту землю обітовану – і катма! Ні тобі марґіналів з повними кишенями наркотиків і розкладних ножів, ні тобі вулиць, де вечорами романтично падає сніг, засипаючи сліди крові на тротуарі, ні тобі старих пенсіонерів, які на лавці в парку можуть розказати тобі все своє життя, ‒ нічого! Тоді, втомлений і розчарований, зайдеш у перший-ліпший гастроном на розі, замовиш каву з закарпатським коньяком, а тітонька за прилавком примружить око, питаючи: «Що сталося, хлопче?».
Приблизно так ситуація розгортається в романі молодого харківського письменника Ігоря Зарудка. «Якщо твій янгол Йосипівна» ‒ роман передусім не про героїв, а про місто, в якому настільки карколомний сюжет міг із ними трапитися. Звідки ці харківські письменники беруть рибальську здатність переплітати долі персонажів, як волосінь у сітях? Що вони там курять, чому їхня уява така багата на подробиці, як так сталося, що за їхніми книжками можна повноцінно вивчати міський ландшафт, а події на наступній сторінці неможливо передбачити? Вочевидь, ідеться про genius loci, про невидимі вібрації, що їх харківським авторам надсилають модерністи з початку минулого століття.
Йосипівна з-за прилавку вислухає всю вашу історію, хоч ви й плутатимете імена, а кількість любовних пригод змушуватиме періодично червоніти весь зал. Доливатиме кави, щоб ваша супутниця не заснула, адже ви можете використати цю нагоду й знайти собі нову. Йосипівна пильнуватиме, щоб коньяк у чарці не закінчувався, аж поки розповідь не закінчиться. А буде стільки говоріння й слухання, що по його завершенні вона дозволить викурити цигарку у цілковитій тиші, подумати, немов оглянутися назад, на прожите життя. Так буває у книжках: несамовито швидко проживаєш ці двісті сторінок, а коли перегортаєш останню, то стає гірко, хочеться повернутися, читати далі, щоб історія не закінчувалася. Як у романі Зарудка: Йосипівна дослухала, але в мовчанні між ними ще висять кілька знаків питання.
