Їжа як зброя
Щоб там не казали, а благородні душі завжди будуть почуті. Джеймс Мейс влучно про це сказав – «Ваші мертві обрали мене». І він дав їм голоси й став одним із тих Великих, що повернули в пам'ять України трагедію Голодомору, мовчазного і майже похованого мільйонного злочину, що був зник із повсякденних розмов дідів і онуків.
Сьогодні свічки пам’яті горять, нехай не у всіх вікнах, проте факти жахливого злочину відомі нащадкам жертв. Маємо фільми й публікації, книги й спогади. Маємо нові емоції, що повернулися до нас із відлуння минулих страждань. Проте, окрім емоцій маємо факти, один із яких – їжа – це зброя. Саме так висловився Максим Літвінов, міністр зовнішніх справ СРСР у 1930-1939 роках. А розповідь про це знаходимо у цікавій і дещо незвичній для українського читача книзі Тома Стендеджа «Їстівна історія світу». Наступні факти, які, власне й доводять, що їжа – це зброя, наводимо із цієї книги.
1. Іще в античному світі вважали, що їжа – це паливо для війни. Їжа дає силу та енергію солдатам, допомагає витримати облогу й урешті решт, за їжу й воювали.
2. Одна з причин надзвичайних успіхів Олександра Македонського в тому, що він скоротив число тих, хто супроводжував армію, а це часто були цілі родини й десятки прислуг заможних воїнів, які виїдали багато провізії. Відтоді солдати мандрують самі.
3. У британців були всі шанси перемогти в Американській революції 1775-1783 років – величезна армія та професійний досвід, якого точно бракувало американським колонізаторам. Але от незнання місцевості й, як наслідок, неможливість дістати достатньо їжі, яку не переправиш через океан з Британії, призвела до їх виснаження та поступової поразки.
4. У Наполеона були спеціальні загони, що шукали їжу на місці зупинки армії, грабуючи міста та села. В Росії їх підвела погода та відсутність належного корму для коней.
5. Значним проривом у харчуванні армій стало відкриття консервованої їжі. Ніколя Аппер, французький кухар, на початку ХІХ століття винайшов спосіб тривалого зберігання продуктів – викачував повітря зі скляних банок і додатково їх підігрівав. Спочатку такі консерви були популярні серед знаті – як дивинка й прикраса столу. Проте, незабаром, військові зрозуміли їх користь і консерви з’явилися в раціоні французьких та британських солдатів.
6. Розбудова залізниці сприяла логістичному спрощенню – провізію доставляли на величезні відстані й часто план операції узгоджувався з залізничними можливостями території.
7. Радянський Союз чітко усвідомлював, що їжа – це інструмент контролю. Хвилі Голоду пройшлися територією України від самого початку життя в країні рад. Житниця Європи ніколи раніше, і на щасті, ніколи опісля, не страждала від таких масштабних голодів. Все тому, що вони були штучними. Непокора заможних селян, їх протест колективізації породив моторошний план у вищого керівництва комуністичної партії. І щоб не витрачатися на вивезення сотень тисяч селян до ГУЛАГу, їх та мільйони інших винищили на місцях страшною голодною смертю. Ось слова другого секретаря ЦК КП(б)У Хатаєвича: «Між селянами й нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!». Так думав товариш Хатаєвич у 1933 році, Хатаєвич, якого інші товариші розстріляли вже у 1937.
8. Одним із найжахливіших штучних голодів на планеті був Великий китайський голод 1959-1960 років, що був спричинений політикою Комуністичної партії Китаю під назвою Великий стрибок. Лише за офіційними урядовими даними, близько 15 мільйонів населення померло від голоду в цей період. Дослідники ж найчастіше наводять цифри від 20 млн жителів до 43 млн.
Я часто згадую слова Лариси Івшиної про Голодомор у передмові книги «День Вдячності»: «Поодинокі голоси прозвучали на захист України, яка переживала тоді найбільшу зі своїх катастроф. Тому що люди страждають від війн, стихійних лих та інших нещасть. Але тільки геноциди мають на меті зламати характер. Вплив геноциду поширюється не тільки на тих, хто фізично загинув, і на їхніх рідних, а й на тих, хто брав у цьому участь (бо не лише з Петербурга, Москви прийшли продзагони), хто відводив очі, щоб не бачити1 70 років по тому закривав вуха, щоб не чути, не співчувати й не пускати це знання у своє серце».
І якщо їжа – це зброя, то свічка пам’яті – це наш щит.
