Полтавці пройшли траурною ходою до Дня пам’яті жертв голодоморів
26 листопада у Полтаві, як і по всій Україні, відбулися жалобні заходи із ушанування пам’яті жертв голодоморів. Взяти участь у поминальній ході зібралися представники місцевої влади, депутати, студенти навчальних закладів міста та всі небайдужі полтавці. Із запаленими лампадками та перев’язаними траурними стрічками колосками багатолюдна хода вирушила від Театральної площі до Соборного майдану, де вшанувала пам’ять померлих під час голодомору співвітчизників.
Голова Полтавської обласної державної адміністрації Валерій Головко зазначив важливість подібних заходів, тому що пам’ять про українців, які безвинно загинули від голодомору, дає теперішньому поколінню розуміння єдності й непорушності української держави. «Український народ заплатив високу ціну за сьогоднішнє майбутнє. Мої бабусі, дідусі й батько пережили голодомор, тому моє завдання як нащадка пам’ятати про це і робити максимально все, щоб українська нація відбулася».
Одразу після цього у Полтавському Свято-Успенському кафедральному соборі Української православної церкви Київського патріархату відбулася заупокійна літургія, яку провів архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. Владика нагадав присутнім про причини голодомору 1932-1933 років: «На момент найбільшого із голодоморів українців було 85 мільйонів. Ми переважали своєю кількістю так звану «титульну» націю Російської, а потім Радянської Московської імперії. Тому це одна із причин, чому нас знищували. Друга причина, як казав один із тодішніх провідників радянської влади: «В кого хліб – у того і влада». Тому потрібно було відібрати хліб у тих людей, які вміли його здобувати своїми руками, своїм розумом українським. Третя причина у тому, що наш народ створив унікальну духовну культуру на основі православної віри, бо ще 988 року всім серцем, усією душею прийняв християнство, яке просвітило людей. Яку ж потрібно було мати ненависть до народу, щоб приректи його на голодну смерть. Ми сьогодні стояли на площі біля театру і бачили фото українських діточок, які помирали від голоду страшною смертю. Що було в головах і серцях тих нелюдів, які спричинили геноцид? Важко сказати…»
Наостанок архієпископ Федір подякував усім, хто взяв участь у жалобній ході. «Цей захід повинен об’єднувати не сотні, а тисячі полтавців, тому що в єдності наша сила. Ми показали це, коли знову той самий ворог, який спричинив голодомор, прийшов на нашу землю. Коли ми об’єдналися, ми вистояли і вибороли свою державу, щоб чужинці ніколи не робили нових голодоморів, не клювали нас лише за те, що ми українці. Ми маємо засвідчувати всьому світові, що пам’ятаємо про геноцид свого народу. І навіть якщо є ті, хто, відчуваючи причетність до цього, заперечує факт голодомору, ми маємо відстоювати пам’ять, берегти її. Тоді ніякий чужинець не зможе повторити те, що зробила в 30-х роках радянська московська влада в Україні».
Богдан ПРОСКУРОВ, Полтава
