Помер провідний актор Національного академічного театру ім. Лесі Українки Давид Бабаєв
В ніч з 23 на 24 листопада пішов з життя провідний актор Національного академічного театру імені Лесі Українки.
Тиждень тому здоров’я 76-річного актора раптово погіршилося, «швидкою» його було доставлено до «Феофанії». Боротьба за життя тривала кілька днів, проте хвороба перемогла...Смерть Давида Володимировича - величезна втрата для театрального мистецтва нашої країни.
Бабаєв грав на сцені Театру ім. Лесі Українки майже півстоліття. У його творчому доробку понад 50 вистав, серед яких легендарні «Школа скандалу», «Пані міністерша», «Наполеон та корсиканка», «Останнє кохання», «Уявно хворий»…
Попри високу затребуваність артиста у зрілі роки та неймовірну популярність серед глядачів, не можна сказати, що творче життя Давида Бабаєва було безхмарним і легким.
Закінчивши школу, юнак навіть не мріяв стати актором, хоча й захоплювався театром. «Вступати на акторське не наважився, розумів, що для мене шлях туди закрито. До Київського театрального приймали за зовнішністю: Треба, щоб парубок був високий, стрункий, плечистий, щоб голос мав могутній…». Голосом, щоправда, Господь мене не обділив, а ось зовнішністю володію нестандартною. З такими даними шансів потрапити на сцену небагато», - згадував актор в одному із своїх інтерв’ю. Закінчивши Естрадно-циркове училище за спеціальністю конферансьє, Давид Бабаєв працював в Архангельській філармонії та роз’їздив з концертами по всьому Радянському Союзу. Ані заробітку, ані надій на блискуче акторське майбутнє естрадні виступи не давали. Аж ось – щасливий випадок – Театру Лесі Українки на роль Гриші Рєдозубова у виставі «Варвари» знадобився «молодий товстий хлопець». Давид Володимирович розповідав колегам, як - щасливий - навмисно ходив Хрещатиком із кінця в кінець в надії зустріти когось із знайомих і на питання «Як справи?» гордо відповісти: «Мене прийняли в театр Лесі Українки!».
Проте ще багато років актор грав ролі без слів та численні епізоди, допоки не зустрів «свого» режисера. У віці 52 років Давида Бабаєва було назначено на роль сера Пітера Тізла у «Школі скандалу» Р.Шерідана у постановці Михайла Резніковича. «Звичайно, це сталося дуже пізно. Але як писав в одній із своїх статей Михайло Юрійович – саме тоді з’ясувалося, що я готовий зіграти головну роль. Готовий технічно й професійно. Роки роботи на ролях другого плану не пройшли дарма – я не втратив акторської форми», - пояснював Давид Володимирович.
Саме зі «Школи скандалу» почався кар’єрний зліт, зірковий час Давида Бабаєва. Його неймовірне уміння поєднувати комедію з драмою, балансування від смішного до трагічного змушувало глядачів сміятися й плакати одночасно. Його герої – чарівні веселуни, наївні простаки, зворушливі романтики підкорювали серця театралів. Театрознавці писали, що на сцені Давид Бабаєв передавав трагедію одинокості, долаючи грайливість, легкість деяких п’єс. У «Наполеоні та корсиканці» І. Губача йому вдалося передати характер французького правителя, попри відсутність щонайменшої портретної схожості та пережити на сцені трансформацію жорсткої, владної людини у розгубленого, розчавленого життям чоловіка, котрий, попри все не втратив здатності любити. У виставі «Дон Кіхот. 1938 рік» за М. Булгаковим акторові вдалося побороти стереотип та створити на сцені Санчо Панса як особистості, людини чуйної та благородної. Наївним і водночас хитрим був його Арган з «Уявно хворого» Ж.-Б. Мольєра…Здавалося, майстер комедій, найвідоміший французький класик писав свого героя саме з такого актора. Неймовірне почуття гумору та жага до життя, притаманні Бабаєву, у цій виставі знаходило відгук глядацької зали з перших хвилин. Це було, дійсно, свято театру! Та й у закулісному житті мало кому вдавалося побачити актора без привітливої усмішки, оригінального жарту. Хоча сам він якось підкреслив: «Так, з почуттям гумору у мене все в порядку. А от стосовно веселості… Я – сумний оптиміст. Не балагур, не веселун. Скоріше – мовчун».
Особливою для Давида Володимировича була роль Гаррі в «Останньому коханні» В. Мухар’ямова за мотивами творів І. Башевіса Зінгера. За сюжетом літній чоловік зустрічає пізнє кохання, і оживає на очах, відчувши взаємність. Прониклива історія, по-акторськи зігріта природною чуйністю і ранимістю Давида Володимировича стала улюбленою для тисяч глядачів. Саме «Останнє кохання» стало останньою виставою видатного актора. Ніхто й подумати не міг, що в той вечір актор востаннє вийде на сцену і щирі глядацькі оплески почує теж востаннє…
Анастасія Германова
