Суд під тиском

«Суди щороку заарештовують майже 60 тисяч людей. При цьому лише близько 10 тисяч, або кожний шостий, надалі звільняються з-під варти!» Такі цифри озвучила омбудсмен Ніна Карпачова днями на відкритті міжнародної конференції «Проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини в правовій системі України» в Києві. За її словами, Україна — лідер у Європі за застосуванням арешту як запобіжного заходу. Кількість рішень Європейського суду у розглянутих справах про необгрунтоване утримання людини під вартою, згідно з доповіддю пані Карпачової у Верховній Раді про стан дотримання й захисту прав і свобод людини в Україні, за 2010 рік збільшилася майже вдвічі.

«На мою думку, — коментує ситуацію заступник глави адвокатського об’єднання «Київська правозахисна група» Ігор Воляник, — утримання під вартою до судового рішення фактично покликане створити ситуацію тиску на підозрюваного: досягти результатів, які ставить перед собою слідство. Це робиться для того, щоб психологічно зламати людину, зламати волю до захисту. Таким чином, порушується рівність сторін у процесі й досягається необхідна перевага некомпетентних органів звинувачення перед інтересом підозрюваного. Це і є пояснення того, чому в нас стільки людей утримують під вартою. У нас не застосовуються альтернативні способи так, як це передбачено в західних державах».

Звісно, це проблема не сьогоднішнього дня. Вона наростала десятиліттями. Влада в гонитві за політичними балами та симпатіями виборців заговорювала ці проблеми. На словах реформи проводилися, але на практиці все залишалося по-старому. Кримінально-процесуальний кодекс зразка 1960 року, який досі є чинним в Україні, є підтвердженням цього. Віктор Янукович особисто неодноразово заявляв про необхідність реформування цього кодексу й що робота вже ведеться, але результати цієї роботи громадськості поки не представлені. Тут важливий інший момент: аби не вийшло так, як із судовою реформою, запущеною рік тому. За оцінками багатьох експертів, новий Закон «Про судоустрій і статус суддів» лише підсилив залежність суддів від виконавчої влади. Сьогодні соціологічні опитування, як і раніше, свідчать, що громадяни не довіряють судам, і цей показник є одним з найнижчих порівняно з показниками довіри до інших органів влади.

На прикладі утримання під арештом екс-міністра МВС Юрія Луценка ця проблема загострилася. Стаття, за якою його звинувачують (використання службових повноважень для скоєння злочину), по суті, не передбачає запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. За подібні звинувачення у справі Гонгадзе екс-президента Леоніда Кучму за дозволом Генпрокуратури відпускають навіть за кордон. Варто зауважити стосовно утримання Луценка під вартою, що адвокати екс-міністра вже звернулися до Європейського суду. Він поки рішення не виніс.

Причину порушення кримінальних справ проти Луценка, як і проти Тимошенко, слід шукати не лише в нинішній владі. Коріння сягає 1990-х. Створена ще за часів Кучми кланово-олігархічна система управління країною, по суті, функціонує й досі. У такій системі прокуратура, суди завжди були знаряддям у руках політиків. Так їм було зручно й комфортно перебувати при владі: використовувати ці структури у боротьбі проти своїх опонентів. З приходом до влади Віктора Ющенка 2004-го практично нічого не змінилося. Змінилися лише актори. Тимошенко та Луценко були серед них, і вони якраз мало що зробили тоді, аби демонтувати цю систему. Тому й Луценко, й Тимошенко сьогодні є заручниками своєї бездіяльності в минулому. Це мусять розуміти представники нинішньої влади. Оголошені ними реформи мають бути кардинальними, а не косметичними, інакше вони ризикують у майбутньому опинитися в ролі своїх сьогоднішніх опонентів.

Омбудсмен Ніна Карпачова вважає, що для припинення порушень статті 5 Європейській конвенції про захист прав людини й основних свобод щодо права на свободу й особисту недоторканність вкрай необхідно перш за все терміново ухвалити новий Кримінально-процесуальний кодекс України, зокрема впровадити такий запобіжний захід, як домашній арешт. Слід також підвищити санкцію від трьох до п’яти років позбавлення волі як підставу для застосування арешту й упровадити граничні терміни утримання підсудного під вартою.

«Очевидно, що в суспільстві має бути налагоджено діалог з державою, як вибудувати іншу модель, іншу парадигму поведінки ведення процесів, говорить Ігор Воляник. — Фактично, треба змінити свідомість тих, хто здійснює правосуддя, тих, хто веде слідчі дії. Це дуже важко, змінити свої переваги. Змінити недолугий державний механізм, упровадити абсолютно інші ціннісні орієнтири. Як усього цього досягти? Я думаю, спочатку треба публічно говорити про те, що сталося, показувати кричущі факти та ініціювати процес пошуку альтернативи».

Разом з проблемою утримання людей під вартою не менш гостро стоїть інша проблема — застосування тортур до тих, хто перебуває під слідством, у СІЗО. Це питання порушив оглядач «Дня» Віталій Княжанський на прес-конференції під час перебування в Україні вже колишнього голови Європейського суду Жана-Поля Коста, якого буквально вчора змінив суддя з Великої Британії Ніколас Братц (читайте нижче). Відповідаючи, пан Коста дав зрозуміти, що до Європейського суду можна звертатися скільки завгодно, але не реформувавши національні суди, навряд чи проблему буде вирішено.

«МЕНТАЛЬНІСТЬ СИЛОВИХ СТРУКТУР, СУДІВ ЗАСТРЯГЛА В МИНУЛОМУ СТОЛІТТІ»

Едуард БАГІРОВ, правозахисник:

— Українське правосуддя при винесенні ухвали про взяття під арешт або позбавлення волі керується не лише нормами закону та внутрішніми переконаннями, а й практикою, що склалася за радянських часів. Наприклад, коли до зали вводять підсудного, обвинуваченого в адміністративному порушенні, порушенні податкового законодавства, він автоматично має бути позбавлений свободи. Дуже рідко наші суди виносять рішення про альтернативний захід арешту. Це вважається поганим тоном, якщо за місяць хоч одного відпустити. Ось такими є психологія та ментальність наших суддів. Вони всіх підряд кидають до в’язниці, бо так зручно працювати слідчим, працівникам міліції, прокуратури, іншим силовим структурам.

Поняття «свобода пересування», «свобода особистості», «права людини» підмінені необхідністю виконання державних завдань. Не повинно бути так. Поки наші судді, на жаль, не усвідомили, що вони є незалежними, їхні рішення мають бути незалежними від бажання й думки інших представників державних органів.

Це головна проблема! Я спілкуюся з суддями й намагаюся їм це донести: треба міняти судову роботу виходячи з реалій життя та міжнародної практики. Міняти те, що було за часів Радянського Союзу, тому що це було потребою того державного режиму. Сьогодні має бути інакше, адже ми прагнемо європейських цінностей, правових норм. Адже в нас закони ухвалюються непогані, європейського рівня, а ментальність і підхід силових структур, судових органів залишилися в минулому столітті.

Юристам, громадським діячам і організаціям слід частіше публічно говорити про це через засоби масової інформації. Треба доводити до відома суддів, що сьогоднішня практика «зловити — не випускати» є консервативною й не відповідає вимогам міжнародного права та судової практики. Можна ухвалити будь-які закони, поміняти кодекси, навіть Конституцію, але головне — це поміняти ставлення суддів до підсудних.

Насправді сьогодні сидять ті, хто ще вчора казав «правильно судді роблять». Наприклад, Луценко говорив, що треба тримати підсудного, поки йде слідство. Тепер же, коли він сам опинився там, він відчув усю несправедливість системи. Свого часу він мало зробив, щоб змінити цю систему. Я це каже до того, що сьогоднішня влада має подумати про це, тому що через п’ять або десять років не відомо, хто буде у в’язниці, а хто на волі. Є народна приказка: «Від в’язниці та торби не зарікайся», тому давайте зараз, поки є можливість, змінимо систему, змінимо підхід суддів до ухвалення рішень, аби у нас через п’ять або десять років була правова держава, аби наші діти й онуки жили в нормальній країні.

ЛАКМУС ДЛЯ ДЕМОКРАТІЇ

Кінець минулого тижня в Києві помітно змістив пріоритети громадської думки в бік уваги до системи правосуддя. І не лише судових процесів проти колишнього прем’єра Юлії Тимошенко і колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, але ще й у зв’язку з візитом до України глави Європейського суду з прав людини Жан-Поля Кости. Про очолювану ним установу простий українець знає, але все ж таки значно менше, ніж про справи в Печерському суді. Втім, це наше твердження насправді є доволі спірним. Адже в цьому суді зараз є понад 11 тисяч справ, ініційованих нашими громадянами проти України. Це, за словами Кости, приблизно 8% справ проти всіх 47 країн Європи. І не випадково на зустрічі з Костою Президент України Віктор Янукович підкреслив, що «практика Європейського суду є лакмусовим папірцем, який допомагає нам побудувати правильний шлях демократичного руху», а також заявив про те, що сьогодні дуже багато часу приділяє реформуванню судочинства, кримінальної юстиції та правоохоронних органів.

Чи зв’язаний якимось чином цей офіційний візит із судовими процесами в Україні, які влада вважає чисто кримінальними і з їхньою допомогою ілюструє свою боротьбу з проявами корупції, а опозиція і багато хто на Заході називає політичними? Прямої відповіді на це запитання немає. Представляючи на прес-конференції гостя українським журналістам, міністр юстиції Олександр Лавринович сказав: «У нас дуже багато напрямів і співпраці, і спільної роботи, і взаємодії під час роботи судів і чималий обсяг роботи щодо виконання ухвал, які приймаються судами». «І, в той же, час ми є учасниками процесу щодо реформування самого Європейського суду з прав людини», — додав міністр і зазначив, що про це детальніше зможе розповісти пан Коста.

Останнім реченням Лавринович, схоже, намагався дипломатично спрямувати журналістську допитливість у правильне русло. Але, попри це, представники українських медіа не могли стриматися від гострих запитань щодо правосуддя в Україні і ставлення до нього Європейського суду. Щоправда, відомий європейський юрист зумів максимально дистанціюватися від будь-яких безпосередніх оцінок як конкретних судових процесів, так і юридичної системи нашої країни взагалі. Так, відповідаючи на запитання про процес над Тимошенко, він заявив: «Я не маю права відповідати на це запитання, бо принцип європейського суду — ніколи не коментувати справи, які перебувають на розгляді (судів. — Авт.)».

І тут Лавринович вирішив підтримати імідж і без того шанованої в Україні установи. Для цього він додав, що «Європейський суд з прав людини в жодній країні ніколи не підозрювався в якійсь політичній заангажованості або симпатіях». «І тому, — вирішив зробити закид журналістам міністр, — політичний підтекст цього питання абсолютно недоречний. Тим паче, що Україна всі ухвали європейського суду, в якого зав’язалася суперечка з державою, все виконує». Але що робити, якщо журналістам у нашій країні не дають жити поза політикою?.. І тому відповідні запитання звучали ще не раз. Коста запитали також і про справу Луценка, яку журналіст назвав політичною. «Наскільки я знаю, у нас немає якогось особливого ставлення до якихось там політичних справ», — відповів глава Європейського суду. «Виходить, ви все ж таки вважаєте справу Луценка політичною?», — «дотискали» суддю колеги. «Ні, я не говорив, що це — політичні справи. Я знаю, що ця людина є політиком... Для нас ці справи не є політичними, просто заявники є політиками».

Прес-конференція набувала характеру невеликого мітингу. І тоді «День» вирішив поставити питання без жодного політичного підтексту. Чому голова Євросуду зустрічався в Україні виключно з високими офіційними особами (якщо, звичайно, не брати до уваги журналістів), чому він не побував, наприклад, в Київському СІЗО (перебуває в підпорядкуванні Мін’юсту), де ще не засуджені громадяни України практично піддаються тортурам самими умовами, створеними в цій установі? Про це всі знають, у тому числі й міністр, але ніхто нічого не робить... (Лавринович насилу промовчав, але треба було бачити вираз його обличчя). А Коста відповів гідно. Він пояснив, що Євросуд займається головним чином справами, пов’язаними з конкретними індивідуальними зверненнями громадян і прагне не збільшувати свої повноваження за рахунок справ, якими займаються такі органи Ради Європи, як Комітет із тортур...

Утім, у ході прес-конференції, схоже, з’ясувалася й конкретна мета, яка привела голову Європейського суду з прав людини до України. 15 липня закінчується термін, відведений цим судом для виконання його ухвали «Іванов проти України». Як учинить суд у тому випадкові, якщо наша країна не виконає цієї ухвали? Виявляється, контроль за виконанням ухвали Європейського суду також є компетенцією Комітету міністрів Ради Європи. Щоправда, Коста відзначив, що в будь-якому разі було б краще, якби відповідний закон, який зараз підготовано в Україні (Про виконання ухвал суду, відповідальність за виконання яких несе держава. — Авт.) було б прийнято вчасно. Але чи допоможе цей закон тисячам і тисячам українців, які сьогодні оббивають пороги судів і інших державних установ, домагаючись своїх законних прав? На жаль, це, що називається, абсолютно риторичне запитання. Згідно з цим документом, усе залежатиме від стану держбюджету, а судити про це й вирішувати, платити чи не платити компенсації громадянам, буде уряд.

Та все ж таки фінал цієї зустрічі українських журналістів з високим європейським урядовцем був дуже знаменним. Коста сказав, що «за права людини скрізь у Європі, в кожній країні потрібно постійно боротися щодня», і зазначив, що в Україні, яка ратифікувала міжнародну конвенцію про права людини 14 років тому, якогось поступу досягнуто. Але при цьому він заявив: «Я всім, із ким зустрічався в Україні, всім представникам влади відверто кажу: ситуацію ще потрібно покращувати — вона аніскільки не ідеальна. Європейський суд готовий допомагати в її поліпшенні. Я не задоволений ситуацією в Україні, але я не задоволений ситуацією і в інших країнах, включаючи і мою власну країну — Францію». «Отже продовжуватимемо нашу боротьбу», — закликав українців глава Європейського суду з прав людини.

Було б наївним вважати, що цей його заклик тут же став керівництвом до дії. Проте, того ж дня, немов у відповідь на слова Коста, народний депутат, лідер політичної партії «Фронт змін» Арсеній Яценюк зареєстрував у Верховній Раді законопроект, який передбачає, що справи про злочини, які передбачають ув’язнення людини на понад 5 років, повинні розглядатися не одним, а трьома суддями. Він також зажадав, щоб Верховна Рада звернулася до Вищої ради юстиції з пропозицією ініціювати перевірку дотримання суддями Печерського районного суду Києва вимог законності при розгляді кримінальних справ щодо Луценка і Тимошенко.