Компартноменклатурний гамбіт
Спостерігаючи за ходом політичних процесів на українській політичній шахівниці, мимоволі порівнюю політичну шахівницю зі звичайною, й тут ми знаходимо кардинальну відмінність шахової партії від політичної. У шаховій партії дії всіх фігур спрямовані на захист власного короля й атаку короля противника. Можна пожертвувати пішака або фігуру, отримавши позиційну перевагу й можливість атаки на короля противника, але власний король має бути недоторканний, інакше — програш партії. На політичній шахівниці все навпаки — у жертву приноситься король, а все оточення білими і пухнастими починає грати нову партію.
Жертва короля була дуже зручним ходом компартноменклатури, бо дозволяла зберігати владу. Оскільки будівництво капіталізму в незалежній Україні відбувається під керівництвом колишньої компартноменклатури, українська влада й українська партноменклатура повністю успадкували методи і прийоми радянської компартноменклатури. Принести в жертву першого президента незалежної України партноменклатурі не вдалося, бо він сам був представником компартноменклатурної верхівки і прекрасно володів прийомами політичної гри. В результаті партія завершилася нічиєю. Другий президент також був представником компартноменклатури (директори великих оборонних заводів були номенклатурою ЦК) й намагався керувати великою європейською країною тими методами, якими раніше керував заводом. Урезультаті за два терміни президента було дискредитовано не тільки перед власними виборцями, а й перед світовою спільнотою. Причому слід зазначити, що найбільший внесок у справі дискредитації відігравали представники колишньої компартноменклатури. Після того як справу було зроблено, представники партноменклатури транзитом через Майдан, із криком «Разом нас багато!» рвонули в нову владу дискредитувати третього президента. Оскільки третій президент виявився слабким лідером, партноменклатурі вистачило всього одного терміну для повної дискредитації й збереження себе у владі при новообраному главі держави.
Тактика такої гри відпрацьована досконало: ставленики партноменклатури вирішують свої питання, а король завжди залишається голим, що дозволяє партноменклатурі легко маніпулювати беззахисним королем. У результаті народ фактично відсторонений від керівництва країною, оскільки всенародно обраний президент не має реальної влади, а керує всім партноменклатура. Мені можуть заперечити: як можна говорити про відсторонення глави держави від керівництва країною, якщо відбувається безпрецедентна концентрація влади у президента? Саме це й є механізмом відсторонення від влади.
Номенклатура наділила главу держави такою кількістю повноважень, що виконати їх просто неможливо, у результаті вся влада перейшла до оточення, залишивши Президенту роль роздавача автографів на указах і постановах. На папері повноваження глави держави майже безмежні, а фактично їх немає. Згадайте хоча б доручення Президента про скасування техогляду. Про які повноваження можна говорити, коли навіть елементарне доручення глави держави цинічно ігнорується, і за це ніхто не відповів. Наділяючи главу держави безмежними повноваженнями, номенклатура ставить ще одну дуже важливу мету — великі повноваження завжди асоціюються з відповідальністю. Тому партноменклатура, здійснюючи під виглядом реформ масовий грабунок громадян, заздалегідь готує для Президента роль крайнього, винного у всіх негараздах.
У нинішнього глави держави в даній ситуації є два шляхи дій: скоритися на милість партноменклатури й погодитися на роль крайнього або терміново провести зміну кадрів і розставити на ключових посадах фахівців, які не підвладні партноменклатурі й здатні протистояти як внутрішнім, так і зовнішнім викликам.
