Росія: втрачений імперський вплив
Учасник квітневого саміту НАТО в Бухаресті, який висловив бажання зберегти анонімність, розповів кореспондентові однієї російської газети, що тодішній президент Володимир Путін втратив самовладання лише раз: «Він повернувся до Буша й сказав: «Розумієш, Джордже, Україна — це навіть не держава!»
Кремль не підтвердив і не спростував цього інциденту, але він цілком вписується в русло інших антагоністичних заяв Путіна й інших високопоставлених чиновників на адресу України, що пролунали впродовж останніх тижнів. Наприклад, сам Путін заявляв, що в тому малоймовірному випадку, якщо Україна розмістить на своїй території об’єкти американського протиракетного «щита», Москва може націлити на неї свої ядерні ракети. Московський мер Лужков заявив про претензії Росії на деякі українські території. Віце-прем’єр Сергій Іванов попередив: якщо Україна вступить до НАТО, з цією країною буде запроваджено візовий режим.
Це нагнітання агресивної риторики можна пояснити однією причиною: спробами України покинути сферу впливу Москви й інтегруватися до структур Заходу, особливо НАТО. Звісно, цей Альянс — насамперед військова організація, створена, як незмінно підкреслює Путін, для прямого протистояння з Радянським Союзом. Багато років радянська пропаганда роздувала тезу про «натовську загрозу», й тепер, з появою військових баз Альянсу поблизу російської території, Кремль убачає в цьому небезпеку, справедливо чи ні — інше питання.
Проте, досада Москви зумовлена аж ніяк не лише цим. Росія століттями контролювала Україну, що входила до складу її імперії. І визнання того факту, що Україна тепер незалежна держава, — це питання, пов’язане з формуванням самовідчуття Росії, яка намагається сьогодні знайти свій шлях і визначити свою роль на пострадянському просторі. «Росія може бути або імперією, або демократією, але не одним і другим водночас, — зазначив більш як десять років тому колишній радник президента США з національної безпеки Збігнев Бжезінський. — Без України Росія припиняє бути імперією, але, «підкупивши», а потім підпорядкувавши Україну, вона автоматично стає імперією».
У статті, що з’явилася нещодавно в одному російському журналі, зовнішня політика Росії в пострадянський період вельми вдало уподібнюється становищу колишнього домовласника, якому тепер належить лише одна кімната, й він мусить вчитися жити по-сусідському зі своїми колишніми квартирантами, або начальника, якого понизили в посаді й який опинився на рівних з колишніми підлеглими: «Поважають вони мене? Чи сміються з мене?»
Поступовий вихід України зі сфери російського впливу викликає в Москві почуття глибокого приниження. Будучи не в змозі запропонувати Україні щось достатньо привабливе, щоб повернути її під своє крило, Кремль вдається до звичної для нього тактики — погрозу і тиску.
Це вельми характерний симптом небажання Кремля й багатьох росіян визнати нову геополітичну ситуацію на пострадянському просторі. Стабільність, що забезпечується високими нафтовими цінами, дозволила Росії повернутися на світову арену й укріпила вікову переконаність росіян в унікальності своєї країни та її «особливому шляху». При цьому, разом з відчуттям власної сили й упевненості в собі, повернулося й колишнє імперське чванство. І той факт, що Україна прагне зближення із Заходом, найбільше псує це відчуття власної величі.
Судячи з результатів соціологічних опитувань, більшість українців проголосувала б проти членства в НАТО, побоюючись, що це зіпсує відносини з Росією. Але якщо на батьківщині агресивна риторика Кремля сприймається на ура, то вона одночасно штовхає Україну якщо не в обійми Заходу, то, принаймні, до ще більшого віддалення від Москви.
