Комуністична партія без комунізму
Помазання Олександра Медведєва російським президентом Володимиром Путіним на роль свого наступника для участі в демократичних, за припущенням, президентських виборах, які відбудуться в березні наступного року, свідчить, що російські керівники анітрохи не змінилися. Здається все більш імовірним, що, як і за Леоніда Брежнєва, протягом наступних десятиліть у новинах будуть ті самі імена.
За твердженням Гліба Павловського, провідного ідеолога режима Путіна, сьогоднішня російська система є чудовою з усіх поглядів, крім одного: вона не знає своїх ворогів. Дійсно, складається враження, ніби всі в Кремлі читають Карла Шмітта, нацистського правового теоретика, який вчив, що визначення вашого ворога є головною місією політики.
У дусі Шмітта люди Путіна визначили своїм ворогом ліберальну партію «Союз правих сил». Її громадські збори розганяли загони озброєної міліції; її лідерів заарештовували й били; Путін називав її прихильників «койотами».
Дивно те, що така агресивна поведінка не була реакцією на якусь очевидну небезпеку. Ціни на нафту різко зростають, як і рейтинги схвалення Путіна. Його призначенці керують усім, що має значення, від Газпрому до Центрального виборчого комітету. Починаючи з утихомирення Чечні за допомогою насильства й субсидій, позбавлення волі або еміграції кількох життєздатних щодо фінансів противників і величезних «соціальних інвестицій» останніх років, які під особистим контролем Медведєва підкупили населення, жодна надійна сила не в змозі кинути серйозний виклик людям Путіна. І все ж їхній режим перебуває в стані кризи, й вони це знають.
Економіка Росії залежить від газу й нафти більше, ніж коли-небудь. Військову реформу скасували. Незважаючи на зростання прибутків, росіяни є менш освіченими й менш здоровими, ніж вони були, коли Путін прийшов до влади; вони досі вмирають у дуже молодому віці. Російська участь у міжнародних справах заплямована отруєнням і корупцією.
Державні монополії руйнують те, що створили приватні фірми. Неосвічені бюрократи, у яких багато грошей, наймають ще більше неосвічених бюрократів; в результаті режим неспроможний керувати країною. Країна є некерованою, й її правителі знають це. Тож вони в паніці.
Мета Путіна полягала в тому, щоб віддати всю владу під контроль російських сил безпеки. Його покоління чиновників КДБ бачило крах Комуністичної партії й усіх урядових органів, які вона «скеровувала й контролювала», зокрема КДБ. За Путіна служба безпеки помстилася за це. Її люди стали могутніми, самовпевненими й надзвичайно багатими. Вони також стали непокірними.
2004 року генерал Віктор Черкесов, тоді ще представник Путіна на північному заході Росії, опублікував есе, яке вихваляло КДБ як єдину непорочну владу в корумпованій країні. Це есе більше ніж щось іще визначило другий термін Путіна. У жовтні 2007 року Черкесов (тепер керівник однієї з найнезрозуміліших і наймогутніших служб, Федеральної служби у справах боротьби з незаконним обігом наркотиків) опублікував інше есе, де нарікав на деградацію своїх колег: воїни перетворилися на торговців, скаржився він.
Раніше генерали з конкуруючої служби ФСБ заарештували заступника Черкесова за «незаконне підслуховування». У суспільному жесті відчаю Черкесов визнав невдачу проекту Путіна реанімувати російське керівництво, підпорядкувавши його службам безпеки.
Заступник Черкесова досі сидить у в’язниці. Більшість людей вважають, що Путін не може втрутитися в його захист. За відсутності контролю Комуністичної партії ці чиновники служби безпеки зрадили своїй корпоративній етиці й зайнялися мудрованою політичною грою, застосовуючи силу, якщо операція не вдавалася. Те, що це відбувається зі звичайними росіянами, очевидно; Черкесов же розкрив те, що коло Путіна теж стикнулося з цією ситуацією.
Що ж робити, якщо колишні воїни КДБ повертають свої мечі й підслуховувальні пристрої один проти одного? Випадок Черкесова втілює кошмар Путіна. Але якщо ваші інстинкти вас зраджують, ви повертаєтеся до ще глибших інстинктів.
Тепер, коли люди Путіна залишили позаду неоліберальні ідеї своїх попередників і розчарувалися в кліці колишнього КДБ, завдання полягає в тому, щоб відтворити всюдисущу політичну партію, що контролює служби безпеки, адміністрацію, бізнес і ще багато чого. Ця партія буде централізованою під особистим керівництвом і зведе функції держави до юридичної фікції.
Проповідуючи націоналізм, її керівники віритимуть у свою універсальну компетентність на противагу професіоналізму й корпоратизму в стилі КДБ. Борис Єльцин видав указ про заборону партійних осередків у контрольованих державою установах. Юристи Путіна цілком змінять це рішення; у партії будуть осередки або комітети на кожній фабриці, в кожній корпорації, військовій частині, в кожному університетському відділі тощо. Об’єднані харизмою лідера та партійною дисципліною, члени партії спрямують і згуртують спустошену країну.
Таким є план Путіна. Як і колишній радянський керівник Юрій Андропов, єдиний чиновник КДБ, за винятком Путіна, який керував Росією, Путін стане генеральним секретарем партії. Як і в радянську еру, функції державних і урядових посадових осіб будуть зведені до партійних нулів — роль, яку відіграватиме президент Медведєв при генеральному секретареві Путіні. І, звісно, посада генерального секретаря не обмежується ніяким конституційним терміном.
Зрештою, Путін має те, що йому залишила історія: не ідеї, а просто фракцію, яка прагне укріпити свої важелі влади. Леніну й Троцькому потрібна була партія для того, щоб зробити їхню ідеологію реальністю; Путін і Медведєв розробляють ідеологію для того, щоб укріпити свою партію.
Це дивна ідеологія. Звинувачуючи воїнів у тому, що вони перетворилися на торговців, а торговців — у тому, що вони стали злодіями, вона приховує свої марксистські джерела. Вона підпорядкує всіх, хто дійсно працює, — торговців, воїнів, журналістів та інших — партійним ідеологам, єдина робота яких полягає в пошуках ворогів.
Олександр ЕТКІНД — уродженець Санкт-Петербурга, викладач російської літератури в Кембриджі; нині є науковим співробітником Принстонського університету.
