Луїс КАТАЛIНА: Щоб любити Батьківщину, не потрібно навіть вважати її кращою в світі

Сьогодні гостем рубрики «Наша країна очима іноземців» є Надзвичайний та Повноважний Посол Іспанії в Україні Луїс Хав’єр Хіль Каталіна, який заступив на посаду весною 2005 року. Ми запропонували йому, як і всім послам іноземних держав, представлених в Україні, іноземним політикам і експертам дати відповідь на такі два запитання:

1. Якою ви побачили чи відкрили для себе Україну? Що з побаченого вразило вас найбільше?

2. Назвіть, будь ласка, три причини (умовно), щоб полюбити Україну.

1. Я приїхав до Києва навесні 2005 року. Раніше ніколи не був в Україні. Тут я побачив живе місто з людьми на вулицях, багато парків, маленькі музеї, які є справжніми перлинами, прекрасний собор. Але найбільше враження на мене, як на мадридця, справив Дніпро. У Мадриді є щось на кшталт струмочка — Мансанарес, з нього знущалися багато письменників-мадридців, починаючи з Кеведо, який називав Мансанарес підмайстром річки. Власне, всім приїжджим із Південної Європи повні води ваших річок і досі здаються дивом, хоча ми багато подорожували світом та жили за кордоном.

2. На це запитання дуже важко відповісти. Любов — це почуття, і за означенням є річчю дуже індивідуальною. Що стосується іноземців, то кожен із нас має свої власні причини, щоб любити іншу країну, причини, що витікають із нашого життєвого шляху і наших особистих прихильностей. Таким чином, можна знайти не три, а безліч причин, щоб полюбити Україну. Але для українців існує одна причина, і немає сенсу шукати три, щоб любити свою Батьківщину. Це патріотизм, який ще римляни визнавали найвищою чеснотою. І щоб любити нашу Батьківщину, нам не потрібно навіть вважати її кращою в світі. Ми, іспанці, добре знаємося на цьому. Один іспанський політик у тридцятих роках говорив: «Ми любимо Іспанію, бо вона нам не подобається». Блас де Отеро, іспанський поет, що сповідував ідеологію діаметрально протилежну цьому політику, написав під час диктатури Франко:

«Якби я був із іншої країни.
Та будь-якої.
І думаючи так, по лобі б’ю себе,
І сон вночі до мене не приходить:
Іспаніє,
Спаплюжена пригода й гордість,
що розірвана в шматки.
Ти поле битви, що чекає на дні прекрасні,
Де уквітчана червоними гвоздиками постанеш ти,
Іспаніє».