Беззахисність — це провокація!

В Євпаторії з’явився маніяк: троє вбитих. Жертвами ставали самотні жінки, що пізно вночі йшли додому. Мотиви злочину незрозумілі. Міліція рекомендує проявляти пильність і уникати пізніх прогулянок без супроводу.

У Дніпропетровську затримали трьох молодиків, які за місяць скоїли 19 убивств. За словами правоохоронців, своїх жертв затримані вибирали випадково. Переважно це були літні люди, жінки та підлітки, які не могли чинити опір.

Двома місяцями раніше бійці «Беркуту» вчинили масове, безпрецедентно жорстоке побиття київських футбольних вболівальників. Лупцювали всіх підряд, в основному підлітків.

Що спільного між цими трьома прикладами насильства? Те, що жертви були беззахисними. Натомість нападники були переконані у своїй безкарності. Бо якби такої переконаності не було, то потенційні насильники поводилися б інакше. Не вірите?

Тоді згадайте подію, що відбулася за три дні до згаданого київського побоїща. 24 травня вся Україна спостерігала за сутичкою під Генпрокуратурою між тим самим «Беркутом» і службою державної охорони. Жодного насильства. Нікого не побили, лише трохи поштовхалися.

Хто ж виступив у ролі чудесного миротворця? Відповідь: звичайний пістолет. Виявляється, що бійці служби держохорони були озброєні вогнепальною зброєю. І якби хтось ударив такого бійця палицею по голові, то міг би тут же отримати кулю. Тому зазвичай суперкрутий «Беркут» миттєво став ніжний і толерантний.

Психологи і криміналісти чудово знають, що беззахисність жертви завжди провокує хижака. Натомість навіть потенційна можливість самозахисту є стримуючим чинником для нападника. Це аксіома, підтверджена статистикою.

Якщо конкретніше, то головна причина згаданих вище проявів насильства — нереалізованість природного права громадян України на носіння пістолетів і револьверів. Владі ж треба не закликати людей до пильності, а дати їм можливість законного самозахисту.

Згадаймо Клондайк у період «золотої лихоманки» в другій половині XIX ст. Там зібрався кримінальний набрід ледь чи не з цілого світу. За деякими даними, щонайменше третина населення складалася з бандитів. Системи державного правосуддя фактично не існувало. Проте рівень злочинності був у кілька разів нижчий, ніж у цивілізованій Англії з її найкращою в світі правоохоронною системою. І знаєте, чому? Тому, що все населення цієї частини Аляски було поголовно озброєне. Відповідно спроба зневаги людської гідності могла наразитися на негайний опір з фатальними наслідками.

«Бог створив людей сильними й слабкими, а полковник Кольт зробив їх рівними». Так написано на могилі Семюеля Кольта. У 1835 році цей американський конструктор і підприємець запатентував свій знаменитий шестизарядний револьвер «Миротворець». Згодом налагодив його масовий випуск на своєму заводі. І озброїв всіх бажаючих американців — від крутих ковбоїв до підстаркуватих домогосподарок. Диво-револьвер став гарантом американської конституції і змусив запрацювати закон. Бо тепер на його сторожі — і на сторожі своїх власних прав — міг стати будь-який «пересічний громадянин» із кольтом у руці. З цією новою реальністю довелося рахуватися, інакше легко було дістати кулю в лоба. В цьому первинна суть усієї американської демократії. І як би не чарували нашу уяву здобутки західного світу — незаперечно одне: вони почалися з компромісу людей, що ведуть розмову з револьверами в руках.

— При цьому стріляти зовсім не обов’язково. Як свідчить практика, при самообороні у переважній більшості випадків ефективне застосування зброї зводиться до пострілу в повітря або простій демонстрації зброї. Цього зазвичай виявляється достатнім для того, щоб зупинити напад.

Ставлення держави до озброєння її громадян є показником того, наскільки ця держава діє в народних інтересах. Диктаторські режими завжди намагаються роззброїти законослухняних громадян. «Закони, що забороняють носіння зброї ... роззброюють тільки тих, хто не має наміру робити злочини». Так писав Чезаре Беккарія — родоначальник «класичної» школи в науці кримінального права.

Чому так важлива легалізація саме короткоствольної зброї — пістолетів та револьверів? Головна їхня перевага — можливість прихованого носіння, створення ситуації невизначеності для потенційного злочинця. Він не знає, озброєна його можлива жертва чи ні. Тому від прихованого носіння зброї будуть у виграші не тільки її власники, але й суспільство в цілому.

Ми ж хочемо мати спокійну й безпечну державу? Наприклад, подібну до Швейцарії? Тоді корисно знати, що ця країна займає перше місце в Європі за кількістю зброї на душу населення. Ледь чи не в кожній сім’ї є або пістолет, або гвинтівка з оптичним прицілом. За давньою національною традицією, кожен дорослий швейцарець є оборонцем країни. Він зобов’язаний володіти щонайменше однією одиницею бойової вогнепальної зброї.

Не переконує Швейцарія — візьміть Фінляндію чи Норвегію. Це також країни з масовим поширенням зброї. Рівень насильницької злочинності в них відносно невеликий. Натомість радикально інша ситуація в Росії, де поширення легальної зброї є незначним. Так от вона займає II місце в світі по числу вбивств на душу населення — після Колумбії.

Дуже добрі результати дала легалізація зброї в Естонії. Відповідно до закону, вогнепальною зброєю може володіти будь-який психічно здоровий і законослухняний громадянин. В 1992-му, коли закон дозволив вільний продаж зброї, в Естонії почався збройовий бум. Скуповували все — від дамських пістолетів до снайперських гвинтівок... Водночас державою були здійснені жорсткі заходи проти нелегального володіння зброєю, бо саме з неї здійснюються майже всі злочини. В результаті до 1999 року рівень насильства в Естонії знизився у 5 разів. До речі, після легалізації у 1997 р. короткоствольної зброї в Молдові рівень насильства до 2005 р. знизився у 2 рази. Рівень убивств в обох країнах знизився на 20%.

Сьогодні естонцю для реєстрації своєї зброї потрібно виконати всі передбачені законом вимоги, в тому числі пройти лікарський огляд і здати іспит на володіння нею. Естонці дуже люблять зброю. Це невід’ємна частина їхніх національних традицій.

В Україні також є свої національні традиції. Раніше український народ називався «нацією козаків». Так писали на географічних картах. А козак — це вільна й озброєна людина. Саме з козацького середовища вийшла перша в світі демократична Конституція. Хоч сяк, хоч так, а між озброєним народом і правопорядком — прямий зв’язок.

КОМЕНТАРI

«Коли у людини є засоби до існування, вона добре подумає, чи йти їй на злочин»

Олександр КОСТОРНИЙ , голова громадської ради при Управлінні державного департаменту виконання покарань у Львівській області:

— Відслуживши у правоохоронних органах і вийшовши в запас, я впродовж кількох років займався організацією асоціації детективних служб України, а також розробкою законодавства про недержавну охоронну і пошукову діяльність. Звісно, готуючи ці закони, я досліджував і питання, пов’язані з видачею зброї цивільному населенню, детективним структурам. Немало дізнався і про досвід різних держав, можливі наслідки потрапляння зброї до рук простих громадян. І досить чітко усвідомив усі наслідки подібного рішення у нас. Зрозумів я також і те, що ті, кого можна віднести до розряду професіоналів, добре бачать негативні наслідки таких рішень.

Не будемо приховувати, більшість населення над цим практично не задумується. Хоча можна зрозуміти і тих, хто відверто «за». Справа в тому, що коли держава не піклується про захист своїх громадян, порятунок потопаючих стає справою рук самих потопаючих. Це і пропонується укорінити у суспільну свідомість: рятуйся, хто як може… Але хіба подібне прийнятне для демократичної і цивілізованої держави? Для благополучної держави, якою ми прагнемо бути?

Сьогодні телебачення рясніє повідомленнями про те, що десь у США взято в полон заручників, десь людей просто розстріляно без будь-яких пояснень. Чи це для нас не привід серйозно замислитися? Адже зараз у «благополучній» Америці й хотіли б змінити ситуацію, що склалася, проте збройне лобі настільки могутнє, що його не пробити. Практично у всіх штатах зброю можна купити без особливих проблем. У Євросоюзі ж закони різні, але, як правило, скрізь для того, щоб придбати короткоствольну зброю, потрібні досить вагомі підстави. У нас такої практики ніколи не було і, я сподіваюся, що ніколи і не буде. Бо наслідки будуть плачевні.

Навіть у силових структурах, де людей навчають, відбирають, ретельно вивчають їх особисті якості, з тих чи інших причин, час від часу та й трапляються НП, пов’язані зі зброєю. А що ж буде, якщо зброя практично зможе опинитися у будь-якого? Переконання в тому, що психічно хворі, а також особи, котрі мають кримінальне минуле, не зможуть отримати зброю, не рятують. Реально, люди з кримінальним минулим завжди знайдуть можливість без усіляких довідок цю зброю придбати. Нормальна ж людина і зараз може придбати зброю. Будь ласка, отримуйте ліцензію як мисливець, відповідний дозвіл з іншої допустимої причини, і купуйте.

Але пустивши ситуацію на самоплив, неможливо буде уникнути величезної кількості трагічних ситуацій. Скільки людей в Україні просто легко збудливих? Скільки у нас запійних? Скільки наркоманів, яким не вистачає коштів на наркотики, готових задля їх отримання піти на відвертий злочин? Скільки у нас громадян, які, перебуваючи в депресії, здатні на бозна що? Я вже не кажу про те, що коли держава не забезпечує соціальний захист своїм громадянам, коли жити часом деяким неймовірно важко, поштовхом для необдуманих рішень може стати дрібниця…

Питання, по-моєму, треба ставити інакше: треба намагатися викорінити злочинність. Політика ж держави за останні 10—15 років призвела до вибуття професіоналів з силових структур. І, як наслідок, — реальне зниження рівня боротьби зі злочинністю. Дещо рятує становище те, що криміналітет, який безчинствував на початку 90-их, увійшов у прийнятні межі й закамуфлювався під легальні структури. Не в його інтересах вести великі кримінальні «разборки», та й економічний простір досить чітко поділено…

Розмови ж про амністії, що вони, мовляв, сприяють появі на наших вулицях величезної кількості кримінальних осіб, повністю не відповідають дійсності. Згідно з застосуванням Закону про амністії (а у львівських установах виконання покарань перебуває близько шести з половиною тисяч засуджених), під амністію підпадають лише 63 людини. Тобто це навіть не один відсоток. Планувалося, що за цією амністією вийде на волю близько 11 тисяч людей, однак по всій Україні підпадають під амністію лише близько двох тисяч ув’язнених. У порівнянні з попередніми роками це мізер. Така цифра цілковито йде у розріз із проголошеною політикою держав, заявами про те, що треба скорочувати кількість ув’язнених, треба розвивати альтернативні види покарання. Їх як не було, так і нема. Колонії вільного поселення, легкого режиму не створюються. Має значення і те, що коли ув’язнені виходять на волю, вони не знаходять для себе житла, роботи, і це сприяє повторному засудженню, повторному злочину. Центри зайнятості мають активно співпрацювати з колоніями, але головне — держава має по-справжньому піклуватися про те, щоб ув’язнені в колоніях працювали, і по досягненню пенсійного віку люди отримували пенсію. (До речі, років 20 тому так звана тридцятка у Львові працювала у три зміни, зараз виробництво практично стоїть.) Коли у людини є засоби для існування, вона добре подумає, чи йти їй на злочин.

Коли гармат багато, вони говорять самі

Валерій БРАНДЕС , голова Житомирської обласної асоціації практикуючих психологів, психотерапевтів:

— Коли висловлюється твердження «Беззахисність — це провокація!», в оно схоже на те, як колись співали — якщо хочеш жити мирно, будь готовий до війни. Ми йдемо не тим шляхом, якщо вважаємо, що вогнепальна зброя може послужити захисту. Все це є відрижкою нинішньої цивілізації — коли є гроші, їх треба ховати, потрібні замки, потрібно відгороджуватися від людей. Зброя — це один із засобів, який приводить до розділення людей, а не об’єднання. Не думаю, що вона стримає агресора, тому що його реакція настільки емоційна і неконтрольована, що дія відбувається імпульсивно, поза межами свідомості. Краще навчати людей поведінці в ситуації, яка може бути небезпечною, і східним бойовим мистецтвам. Бо вчити володінню зброєю у нас організовано не будуть — все пустять на самоплив.

Щодо легалізації короткоствольної зброї, яку можна приховано носити, і створення внаслідок цього ситуації невизначеності для потенційного злочинця скажу, що я категорично проти. Як говорять французи, коли гармат багато, вони говорять самі, без участі людей. Наша цивілізація невротизована, тобто емоційно неврівноважена. Тому давати людям зброю, а потім визначати, правильно її застосували чи ні, буде дуже складно. В житті ці параметри важко вирахувати. Тому може бути як США, де є випадки, коли підлітки стріляють у своїх однокласників і вчителів і вбивають їх. Невизначеність озброєності жертви для злочинця не має суттєвого значення, тому що у таких випадках ситуація не знаходиться у зоні свідомого контролю.

Легалізація зброї, на мій погляд, не може бути показником дій влади в інтересах народу, її демократичності, оскільки я вважаю зброю засобом не захисту, а нападу. Там, де зброя, там нападники. Комусь законне носіння зброї громадянами буде вигідно, а хтось буде страждати. Тим більше, що в наших умовах суди не завжди справедливі. То оцінити міру виправданості застосування зброї — превентивне воно було чи ні — буде дуже складно. Від цього виграють тільки певні люди.

Вважаю також помилковим постулат про те, що відсутність законного носіння зброї громадянами роззброює тих, хто не має наміру вчиняти злочини. Навіть зараз в армії багато випадків, коли зброя використовується не за призначенням. А у цивільному житті вона тоді буде в руках людей, які взагалі не навчені поводженню з нею. Ще раз кажу — я категорично проти легалізації вогнепальної зброї у невротизованому суспільстві.

«Ми можемо багато що запозичити на Заході в боротьбі із злочинністю, але загальне озброєння — в останню чергу»

Микола КУЛАГА , пенсіонер, колишній заступник начальника Ленінського РВВС м. Дніпропетровська:

— Дозволяти продаж і вільне носіння бойової вогнепальної зброї у нас поки не можна. Досить і того, що зараз можна купити газовий або пневматичний пістолет, а при певному дозволі й пістолет з гумовими кулями. Якщо стріляти з такої зброї впритул, то можна не тільки поранити, але і вбити людину. Так, зараз мешканці Дніпропетровська дуже схвильовані загибеллю двох десятків випадкових перехожих, яких злочинці вбивали бітами і молотками. Але, відверто кажучи, не можу собі уявити, як міг би стати в нагоді пістолет домогосподарці або пенсіонеру, на яких нападали ззаду і цілком несподівано, вбиваючи їх першим же ударом? Потрібно враховувати, що приблизно 80, а то й 90 відсотків вбивств — це не результат нападу на вулиці, а сварки на банальному побутовому грунті. Звичайна сцена — сіли, випили, посварилися, а потім хапаються за підручні засоби: кухонний ніж, пляшку або просто стілець. Дуже часто, там, де є мисливська рушниця, трапляється і стрільба. А уявіть собі, що наші громадяни озброяться ще й бойовими пістолетами. Адже треба враховувати загальний рівень культури нашого народу і надмірне споживання алкоголю. Де гарантія, що який-небудь «крутий», що загуляв, не розпочне стрілянину на вулиці? При цьому, якщо в нього є гроші, то він може уникнути відповідальності — наприклад, заявить, що стріляв з метою самооборони, а загиблому покладуть ніж в руки. Можу впевнено сказати, що легально отриману зброю крастимуть і вона неминуче поповнить нелегальний ринок, яким користуються професійні злочинці. Посилання на досвід Естонії, де дозволили вільне володіння зброєю, звучать непереконливо. Там зовсім інший рівень загальної культури, немає такого пияцтва, та й криміногенна обстановка завжди відрізнялася від нашої. Думаю, що і вільне володіння зброєю в США не стільки знижує рівень злочинності, скільки створює безліч проблем, які нам поки просто не відомі. Наприклад, там, доволі часто, психічно неврівноважені люди відкривають вогонь по перехожих або скривджені підлітки вбивають однокласників і вчителів. Я розмовляв з американськими колегами з ФБР, і вони зовсім не в захопленні від загального володіння зброєю. Навпаки, вони зазначають, що набагато більший ефект для боротьби із злочинністю мало різке збільшення фінансування поліції, особливо, оперативно-розшукових служб. Дивно, але у нас не звертають уваги на ще один ефективний механізм боротьби із злочинністю — плюсування термінів. Якщо злочинець здійснив безліч злочинів, то, встановлені за статтями кримінального кодексу терміни позбавлення волі додаються, і він може отримати 150, 300 або навіть 500 років. Звучить начебто смішно, але в цьому є глибокий сенс — вийти по амністії з в’язниці засудженому не так-то просто. У нас же терміни ув’язнення додаються методом поглинання меншого більшим. Виходить — що не витворяй, відповідальність одна. А там якщо не судді, так начальнику колонії хабар дадуть і через кілька років злочинець на свободі. Можна знову братися за старе. Це виховує відчуття безкарності і згубно діє на суспільну мораль. Насамкінець хочу сказати, що ми можемо запозичити на Заході багато різного «ноу-хау» в боротьбі із злочинністю, але загальне озброєння — лише в останню чергу. Про нього можна говорити лише після того, як наше суспільство стане більш благополучним і стабільним, а до цього — як би не наробити дурниць поспішними рішеннями.

«Треба зважати на місце і обставини»

Михайло НЕМОВ, голова Хмельницької спілки підприємців і промисловців:

— Подібно до того, як пан Каганець подає кримінальну хроніку в Україні, я міг би послатися на перебіг кривавих подій із застосуванням вогнепальної зброї у навчальних закладах США. Не так уже й давно стався масовий розстріл маніяком у, здавалося б, тихій Німеччині. На жаль, як відомо, на білому світі всякого потроху буває. І там, де вогнепальну зброю легалізовано, і там, де її не легалізовано.

У ХХI столітті автор радить нам згадати період «золотої лихоманки» другої половини ХIХ століття, коли «системи державного правосуддя фактично не існувало». Будь-яке зіставлення хибує. А таке — і поготів. У нас начебто система склалася, та, на жаль, гнила. Зокрема, і ця вельми прикра обставина не дає підстав для того, щоб висловитися за легалізацію зброї. Високооплачуваний адвокат знайде найвагоміші аргументи для того, щоб довести, що «замочив», самозахищаючись... Криміногенна ситуація в країні таки непокоїть пересічних громадян. У міліцейських зведеннях, в яких сповіщається про факти насильства, тяжких тілесних ушкоджень і т.ін., часто-густо наголошується на тому, що підозрюваний «перебував у стані алкогольного сп’яніння». Загальновідомо: коли він чи вона (!) «під мухою», то не думає, на кого саме нападає — на озброєного чи ні?

Отже, аргумент про «ситуацію невизначеності для потенційного злочинця» — не вельми переконливий. Ясна річ, якщо, бува, дійде до правового акту про легалізацію зброї, то законодавець передбачить критерії, за якими бажаючий може одержати дозвіл на носіння пістолета або револьвера. Однак я не впевнений у тому, що цим, передусім, скористається тиха домогосподарка, добропорядний сім’янин або беззахисна пенсіонерка. Поки що у країні можна купити будь-яку довідку. А от одержати її за «спасибі» — велика проблема. Ідея щодо легалізації зброї має право на життя. І більшість аргументів автора вагомі, переконливі. Та, на жаль, він не зважає, як кажуть, на місце і обставини, за яких можлива її втілення у практику повсякденного життя. Погано, що ні в чому не сумнівається. Слід обговорювати цю ідею у системі всіх інших заходів, що передбачають надійний захист законного права громадянина на безпеку його життя. А взагалі, я — за відновлення масового руху «ворошилівських стрільців»...

«Перш, ніж вводити вільне поширення зброї, варто потурбуватися про створення норм його використання»

Вадим КОЛЕСНИКОВ , адвокат (м. Донецьк):

— Насправді доступ до зброї у нас і так, на мій погляд, досить вільний. У принципі, сьогодні її можуть купити багато громадян. З погляду демократії, взагалі-то я не бачу ніяких причин для того, щоб будь-який нормальний громадянин не міг дозволити собі придбати зброю, якщо йому це необхідно. У цьому немає ніякої проблеми, однак до цього питання треба підходити дуже обережно. І найголовніше — необхідно законодавчо закріпити норми, згідно з якими бойова, вогнепальна зброя не могла придбати психічно нездорова або раніше засуджена людина, та й узагалі будь-хто, хто міг би використати зброю у злочинних цілях. Для цього, знов-таки потрібні офіційно затверджені документи, які б засвідчували не лише право громадянина на носіння зброї, але і наказували йому обставини, за яких він міг би її використати. Наприклад, уже сьогодні при придбанні мисливської рушниці покупець серед інших документів має надати свідоцтво про те, що він перебуває в певній мисливській організації, що дає йому право на цю купівлю. Аналогічно мають бути офіційно затверджені документи і на інші види зброї. Тобто кожен має вказати, навіщо йому це необхідно: для самозахисту, для самозаспокоєння, що власник зброї буде захищений від нападу у разі чого, для яких- небудь тренувань… Однак навіть за наявності всіх цих довідок дуже складно отримати гарантію, що зброю не буде використано проти беззбройної, незахищеної людини. Тобто перш, ніж вводити вільне поширення зброї у країні, варто потурбуватися про створення норм її використання, а це має бути зафіксовано на дуже суворому законодавчому рівні.

Що ж до практичної користі такого кроку, то, на мій погляд, він дійсно може обмежити злочинність в Україні. Громадяни, котрі мають злочинні наміри, так чи інакше будуть себе обмежувати, адже вони вже будуть так чи інакше передбачати, що їм можуть дати відсіч. Більш того, це позитивно позначиться і на розвитку збройного бізнесу, на який з’явиться більший попит.

Однак загалом це питання вимагає дуже ретельного вивчення. Вся справа в тому, що дозвіл на носіння зброї для всіх ніяк не стабілізує ситуацію. Люди просто будуть раді цій вседозволеності, і в цьому є дуже великий ризик. Ми можемо зіткнутися з цілою низкою нещасних випадків, які будуть відбуватися через незнання правил поводження зі зброєю. І цього можна уникнути, якщо до цього питання підійти розумно. Досить зрозуміти: зброя — це не іграшка, це певна необхідність, а, значить, придбати її мають лише ті, кому вона справді потрібна.