Духовний контакт

Схоже, що цього разу робочий візит українського Президента Віктора Ющенко в Німеччину вдався. По-перше, йому вдалося нарешті поспілкуватися з німецьким канцлером Ангелою Меркель, чого він не зміг зробити торік. Перебуваючи в Берліні 3 жовтня минулого року, Ющенко отримав берлінську премію «Квадрига», а Меркель тим часом дивилася прем’єру фільму в одному із столичних кінотеатрів і не змогла того дня знайти час для спілкування з українським Президентом. Деякі оглядачі вважають, що таким чином фрау Меркель відреагувала на відмову Ющенка на початку минулого року провести робочу вечерю в Берліні. Сам факт переговорів Ющенка і Меркель важливий і тому, що Німеччина головує зараз у Європейському Союзі та й у групі восьми найрозвинутіших країн світу G-8. По- друге, нарешті, українському Президенту вдалося почути від представника однієї із впливовіших країн Євросоюзу про можливість отримання перспективи членства України в ЄС. Зокрема, на спільній прес-конференції федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель висловила переконання, що в новій поглибленій угоді між Україною та ЄС буде поданий сигнал щодо подальшого членства України в Євросоюзі. Торкаючись європейських перспектив України, Меркель зазначила, що під час зустрічі з Президентом Віктором Ющенком йшлося про перші кроки, зокрема, укладення поглибленої угоди про співпрацю між Україною та ЄС. Крім того, вона нагадала, що нещодавно в Києві відбувалася зустріч трійки ЄС —Україна на рівні міністрів закордонних справ, і висловила сподівання, що те, що «ми здійснюємо і втілимо в життя, сприятиме нашому зближенню».

Окрім цього, німецький канцлер фактично відгукнулася на побажання українського Президента показати маяк, який би вказував Україні на подальший шлях в ЄС. «Я думаю, що такий маяк буде побудований, і він символізуватиме для України Європейський Союз», — сказала Меркель. Вона пообіцяла, що Німеччина сприятиме створенню зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Водночас, Меркель зауважила, що з початку необхідно починати з простіших речей, зокрема, з питань спрощення візового режиму для України, культурного обміну, обміну технологіями тощо. «Тобто ми розпочнемо з простих речей, з практичних справ, починаючи з віз, а потім дійдемо до питання зони вільної торгівлі», — наголосила вона

Зрозуміло, що під час переговорів сторони обговорювали питання енергетики. За словами німецького канцлера, Україна сьогодні є надійним партнером для Європейського Союзу. Зокрема, Меркель підкреслила, що відчуває готовність України виконувати зобов’язання щодо транзиту і постачання енергоносіїв.

Зі свого боку, Ющенко сказав, що Україна не сумнівається в тому, що буде членом ЄС, але розуміє, що ці цілі не є миттєвими. «Потрібен час для того, щоб ми сформували основи дорожньої карти в цьому процесі», — сказав Президент. Водночас він з розумінням поставився до проблем, які зараз переживає ЄС у зв’язку з прийняттям нових членів. Президент висловив переконання, що в України є зараз хороша нагода акцентувати увагу на процесах інтенсифікації наших відносин, починаючи наші переговори з ЄС».

Цікаво, що уже після переговорів з Меркель в інтерв’ю німецькому телевізійному каналу N-TV Ющенко висловив переконання, що через десять років Україна стане повноправним членом Європейського Союзу.

КОМЕНТАР

Як у Німеччині оцінюють підсумки переговорів Президента України Віктора Ющенка та канцлера Німеччини Ангели Меркель? Якою бачать у Німеччині роль українського Президента та прем’єр-міністра? Як у Німеччині сприймають нещодавні політичні баталії у Верховній Раді, які призвели до ухвалення закону про заборону продажу або передання в управління іноземним компаніям української газотранспортної мережі? Чи реальним є прогноз Президента Ющенка щодо вступу України до ЄС через 10 років? Чи є перешкодою для вступу до ЄС інтеграція України в Єдиний економічний простір? Про це в коментарі відомого німецького експерта.

Олександр РАР , директор програм Росії та країн СНД Німецької ради із зовнішньої політики:

— Важливо, що нарешті український Президент і німецький канцлер зустрілися. Не знаю, чи можна говорити про якийсь прорив. Але можна говорити про те, що розмова дійсно була плідною й у чомусь успішною. І в України з’явилося відчуття, що Німеччина особливо підтримуватиме якісь прагнення всередині Європейського Союзу вести привілейоване партнерство з Україною. Але, в той же час, я не бачу нічого абсолютно радикально нового в європейському світі й німецькому підході до України. Як і раніше, тут великі очікування щодо самої України. І насамперед це стосується правової системи, поліпшення клімату для інвесторів, екології, Чорнобиля, прикордонної співпраці, питань реадмісії, українського входження до Світової організації торгівлі, яке ще повністю не обговорене. Ось це так звані уроки, які сама Україна має зробити. Але в плані атмосфери Ющенку вдалася розмова з пані Меркель. Вони зійшлися, якщо можна так сказати, на духовному рівні. Усе-таки вони обое є політиками, які відкрито визнають, що є віруючими. Якщо фрау Меркель і Ющенко говорять про духовні цінності, то це не звучить цинічно. Це сприймають, дійсно, як належне. Тому щодо цього тут є певні зрушення до позитиву.

Я думаю, що в Німеччині правильно оцінюють ситуацію. А вона така, що влада дедалі більше переходить від президентських структур до парламенту й уряду. Тому незабаром у Німеччині чекають українського прем’єр-міністра Віктора Януковича. Звісно, я думаю, що для України було б непогано, якби Ющенко та Янукович, які представляють, як у Франції говорять cohabitation (співжиття), їздили разом. Тобто, робили так, як це було у Франції, коли президентом був представник однієї партії, а прем’єр-міністр — іншої. Але, напевно, українським політикам не вдається таким тандемом роз’їжджати світом, і вони приїжджають чи то в Брюссель, чи то в Москву, чи то у Вашингтон, чи то в Німеччину окремо з невеликим інтервалом. Я думаю, що в Німеччині тверезо оцінюють ситуацію, яка складається в Україні. У Німеччині ставлення до Януковича після помаранчевої революції було суто негативним. Ми його розглядали як проросійського політика і як фальсифікатора виборів. Але Німеччина відверто визнала, що під час парламентських виборів на початку минулого року партія Януковича чесно перемогла. Тому треба дотримуватися демократичних принципів і визнавати його перемогу. І, зрозуміло, з ним вестимуть переговори. На моє відчуття, в Німеччині навіть бізнес, який завжди багато в чому визначає атмосферу всередині країни, ставить більше на Януковича, а менше на Ющенка. Про це свідчить те, що з прем’єром зустрічатиметься найбільш високопоставлений бізнес Німеччини. А Ющенко сюди приїхав, швидше, на протокольні зустрічі з пані Меркель.

Енергетична політика сьогодні виходить на передній план усіх переговорів і глобальних питань, які обговорюються між світовими лідерами. Ситуація дуже проста: Росія зараз кровно зацікавлена в тому, щоб узяти під свій контроль, або повернути під колишній контроль, або закупити всі транспортні мережі, які ведуть до Європи, а також виробничі структури для прокачування або для переробки нафти й газу на європейському ринку. У Росії є гроші. Тут Росія не діє якимось незвичайним чином. Просто інші країни, які мають такі можливості, також намагалися б свій бізнес вибудувати на горизонтальному рівні. І тут в Україні домовляються з тими людьми, яких можна назвати проросійським лобі. Ющенко хоче іншого. Він розуміє, що газотранспортні мережі треба буде продавати, оскільки на їхню модернізацію в однієї України грошей немає. Дійсно, Україна має вибирати між Росією й Заходом. Перед таким же вибором, до речі, стоятиме й Лукашенко. Ющенко намагається зараз судорожно повернутися до тих переговорів, які велися між Росією, Україною та Німеччиною чотири роки тому, й намагається хоча б частково продати транспортні мережі західним, насамперед німецьким, компаніям, аби таким чином уникнути поглинання своїх енергетичних систем російським капіталом. Пані Меркель, звісно, може це позитивно вислухати. І вона хоче, щоб такі транзитні держави, як Україна, були вбудовані в енергетичну систему безпеки, яку підтримує й хоче вибудувати Європейський Союз. Мені здається, всі дії України є дуже запізнілими, й ініціатива перебуває в російських руках. Треба буде довго шукати західні фірми, які готові вкласти великі кошти, а йдеться про мільярди. І поки незрозуміло, куди треба вкладати ці гроші. Але це питання дуже важливе й для майбутнього України, і її незалежності, для співпраці України в енергетичній сфері з Європейським Союзом. Це, дійсно, Україна зробить великий, дуже важливий крок у бік Європейського Союзу, якщо зможе об’єднати свої транспортні мережі із загальноєвропейськими і залежати не тільки від російських. Тож попереду ще багато баталій.

Я входжу до складу серйозної робочої групи, в якій бере участь екс-президент Польщі Олександр Квасневський. Ми разом з Європейським Союзом розробили план, який передбачає, що має виконати Україна, щоб реалістично вступити до ЄС 2020 року. Я думаю, що цей термін абсолютно реальний, а десять років — це дуже короткий період. За десять років Україна може все-таки встигнути різко реформуватися. Й дійсно стати Європою всередині себе. Але тут-таки завжди питання, а чи готова Європа далі розширюватися, чи будуть на це гроші, політична воля керівників та еліт. Багато, взагалі, залежить від ситуації всередині й навколо Європи, нових загроз, які постануть перед Європою. Я думаю, що 2020-й — це більш реальний термін.

З двовекторністю політики України повинні всі рахуватися. І Росія й Захід. Я думаю, що в політичному плані немає перешкод для такої країни, як Україна, повільно просуватися до Європейському Союзу і в той же самий час тісно співпрацювати з Росією, Казахстаном, Білоруссю в економічному просторі. Є різні форми інтеграції. Я думаю, що для такої країни, як Україна, абсолютно легітимно й правильно шукати два шляхи. Відмовлятися від російської й казахстанської пропозиції найтіснішої співпраці на пострадянському, або як це вже заведено говорити, на євразійському просторі, було б убивче для України, для її промисловості. На Заході українське виробництво не конкурентоспроможне, а на пострадянському просторі, як ми знаємо, ще й як! Сам здоровий глузд має підказувати Україні, що їй це вигідно. І не правильно роблять ті ідеологи Європейського Союзу, які лякають Україну тим, що якщо вона дуже тісно співпрацюватиме в Єдиному економічному просторі, то вона може забути про свої перспективи членства в Європейському Союзі. Це неправильна постановка з боку європейців. Це несправедливо насамперед по відношенню до України. Якщо такі вимоги Європейський Союз висуває, то він має Україні більше давати.