ЩОДЕННИК

4 листопада

Мені вперше довелося їхати потягом Львів — Москва. Заробітчани — доволі звичне для московських потягів явище. Ну чого я не бачила у своїх дніпровських, криворізьких і миколаївських потягах такого, що могла б побачити у львівському? Таке трапилося зі мною втретє. Першого разу то була пані Надія, що везла з Москви товари для свого франківського бутіка. Ніколи не забуду усіх тих ковбасок, сирів і смачнезного франківського хліба з перцем. Наступного разу це сталося на маршруті Львів — Дніпро. Коля з-під Мукачева їхав служити до Дніпродзержинська і пригощав мене домашніми сирами, котлетами з оленини і свинячими реберцями. А у Тернополі до мого відсіку зайшла група з 16 веселих хлопців, і вони одразу почали накривати на стіл. Я навіть не встигла привітатися, як мені вже дали у руку кутяче стегенце, помідора і поклали переді мною печене. Я вже мовчу про усі ці страшні і захоплюючі історії з заробітчанського життя. Була глибока ніч, а ми все ще сиділи у тому вагоні і тихенько говорили. Вони розповідали не тільки про Афган і моделі військової техніки, але й про те, яка фарба для волосся краща, бо ж чоловікам теж не хочеться рано сивіти. Потім ми обмінювалися досвідом, як правильно поводитися з московськими міліціонерами. Я ще ніколи не бачила такої вагонної щедрості і щирості у своїх центральноукраїнських потягах.