Кривава гумореска
Деякі події оформлюються настільки протокольно і нудно-бюрократично, що них майже не звертають уваги. Саме так відбулося з одним голосуванням, що пройшло минулого тижня у Верховній Раді. Серед того трагіфарсу, що зараз триває в країні, це голосування не здавалося таким, що хоч якось впливає на події. Жодного відношення ані до економіки, ані до актуальної політики. Таке собі вшанування історичної персони, що треба затвердити як державний захід, такі в Раді відбуваються мало не щомісяця. Кажу ж — чистісінький протокол. Постанова, власне, стосувалася 120 річчя з дня народження Леся Курбаса,котре відзначатимемо у лютому наступного року. Стандартний документ, мабуть, передбачає низку урочистостей до ювілею: а це витрати, треба їх закласти в бюджет. З дещо плутаною промовою на заявлену тему виступив депутат Танюк, його підтримала депутат Заклунна. Жодних зауважень від їхніх колег не пролунало. Віце-спікер Мартинюк поставив документ на голосування, «за» — 298, майже конституційна більшість. Але перед тим як він скаже «по фракціях, будь ласка», варто зробити історичний відступ.
Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович) — режисер, актор, теоретик сцени, великий реформатор українського театру, людина ренесансної різнобічності і найглибшої освіченості. Саме завдяки йому наше сценічне мистецтво почало ставати істинно європейським, модерним, естетичним, відкрило для себе коло героїв, тем, прийомів, до того часу просто недоступних. Курбас заклав основи сучасної вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав своє слово і в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, а також великих акторів — Амвросія Бучму, Мар’яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій… Його заслуги перед вітчизняним мистецтвом можна перераховувати нескінченно. І зробив би він ще більше, набагато більше. Якби його театр не закрили. Якби його самого не заарештували в 1934-му. І не розстріляли в 1937-му.
Отже, по фракціях.
У Регіонів (цікаво, бідолашні хоч знають, хто це такий Лесь Курбас, не переплутали знічев’я з Лесем Танюком, адже велика поетеса Анна АхмЕтова вже була?) — «за» — 184 із 186, ай-ай-ай, трохи порушуємо фракційну дисципліну… «Наша Україна» — 57 з 69, коаліція ще не надто широка, вочевидь; у БЮТу «за» — 4, ну, тут зрозуміло — страйкують. Соціалісти — одностайно, цим зараз треба поводитися тихіше води, теж усе ясно. І, нарешті, комуністи. Також одностайно.
Хто був при владі у 1934-му, а також у 1937-му, думаю, не варто нагадувати? Курбаса вони відправили спочатку на Соловки, а потім у землю, як українського (діти, хором!) бур-жу-аз-но-го на-ціо- на-ліс-та. Звичайно, націоналізм тут ні до чого, просто сам Курбас був надто талановитим, надто яскравим, до того ще й українцем — чого комуністи, що за вищі чесноти вважали і досі вважають сірість, убогість і кастрований інтелект, звичайно, подарувати не могли.
На кожному кроці представники цього угруповання твердять про те, що вони не зрікаються свого радянського минулого. Що це нині суцільний голодомор і репресії, а тоді… ну, «все було добре» не кажуть, нахабства вже не вистачає, але підтекст прозорий.
І ось тобі маєш. Голосують — одностайно! — за вшанування пам’яті людини, яка всією своєю творчістю, всім своїм життям суперечила їхнім пітекантропічним догматам. І яку їхні ідеологічні батьки вбили двічі — спочатку фізично, потім — майже повністю зруйнувавши його справу і загнавши український театр у стійло провінціалізму. Це ж святкуватимуть ювілей — і на кожному кроці їх, «культурологів» червоноду…голових, згадуватимуть незлим тихим! Як же так? Симоненко не додивився?
Ось написав про незле і тихе, а сам-то — і злий, і пафосний… Це тому, що гумореска не вдалася, навіть кривава. Відібрали в мене прерогативу жартувати і гострим розумом хизуватися — відібрали легко і невимушено.
Цікаво тільки, скільки ще таких — похмурих, ба більше цинічних — жартів утне з нами історія?
