Непомітні укриття терористів

Наявність укриттів для повстанців або терористів у невоюючих державах є однією з найскладніших, вибухових проблем міжнародних відносин. Вона була центральним фактом в'єтнамської війни, призвела до руйнації Лівану та продовжує докучати коаліції в Іраку. Вона також є головною причиною теперішньої війни з тероризмом у Південно-Східній Азії.

В'єтнам відрізнявся від Кореї та Малайзії, де переважало стримування поширення повстанців й операції проти них, тим, що комуністи могли обійти союзні війська, розташовані в Південному В'єтнамі, з флангу, використовуючи для цього «нейтральну» територію — Камбоджу та Лаос. Як і присутність Організації визволення Палестини в Лівані до 1982 року, ця стратегія втягла нейтральні країни в громадянську війну та спровокувала вторгнення сильніших держав, що у свою чергу призвело до появи нових екстремістських рухів — Червоних Кхмерів, Хезболли й Ісламського Джихаду.

Як і попередні нейтральні країни, Філіппіни є слабкою державою, що має мирні відносини зі своїми сусідами та з Заходом. Але починаючи з 1994 року, південні острови цієї країни, де панує беззаконня, замінили Афганістан як головний тренувальний табір й укриття південноазіатських джихадистів. Більшість із них — індонезійці, які входять у «Джемаа Ісламія» (ДІ), «Муджахидін Компак» й інші підрозділи «Дарул Іслам».

Наприклад, «випускники» терористичних таборів острова Мінданао тепер можуть помірятися за чисельністю зі старим поколінням південноазіатських афганських «випускників», які налагоджували зв'язки з «Аль-Каїдою». Досвідчені терористи з таборів Мінданао брали участь майже в усіх терористичних актах, до яких була причетна ДІ, починаючи з 2000 року, в тому числі й терористичний акт на острові Балі, що забрав у 2002 році життя сотень людей. Нові когорти становитимуть загрозу в подальші роки.

Терористичні напади на Сполучені Штати 11 вересня 2001 року підвищили інтерес американців до південних Філіппін. Буквально через кілька тижнів після падіння літаків стратеги Пентагона обговорювали питання про повернення американських військ на Мінданао вперше після закінчення колоніальної ери. До речі, Мінданао був другим фронтом у війні з тероризмом, перш ніж США почали вважати своєю головною загрозою Ірак. Австралійський прем'єр Джон Говард також відкрито висловлювався про необхідність превентивних військових ударів по укриттях терористів у цьому регіоні.

Мінданао — не Камбоджа і не Ліван, але головна дилема та сама. Як відділити паразита-терориста від ні в чому не винного організму-господаря, не завдаючи при цьому пацієнту жахливої шкоди?

На Філіппінах діагноз ускладнюється тим, що терористи входять у непостійний мусульманський рух опору, з яким Захід не ворогує. Ісламський фронт визволення Моро (ІФВМ) є найсильнішою сепаратистською організацією в Південно-Східній Азії. Він користується підтримкою народу, демонструє законні невдоволення, все готове до початку мирних переговорів. Але, як і палестинці, ІФВМ розділений на фракції, і його лідери не можуть або не хочуть вигнати терористів із контрольованих ними районів.

Це частково відображає політичні маніпуляції ІФВМ, спричинені нездатністю Маніли йти на реальні поступки. Уряд президента Глорії Арройо перебуває в хиткому становищі: в лютому було введено надзвичайний стан після невдалої спроби державного перевороту та місяців нестабільності, породженої підозрами у фальсифікації на виборах 2004 року. Існують і підозри маніпуляцій результатами голосування на Мінданао збройними силами: цим підкреслюється те, що слабкість влади на півдні, політизованість військових і криза капіталу разом ведуть країну за низхідною спіраллю.

Слабкість державної влади в південних Філіппінах сьогодні ставить під загрозу весь регіон. Після важкого переходу до демократії традиційно сильна індонезійська держава відновлює свої позиції, виганяючи джихадистів із країни та сусідніх Мінданао районів. Попри а побоювання з приводу конфлікту в південному Таїланді, в цій країні немає жодних сепаратистських анклавів, непідконтрольних державі, і жодних свідчень залучення іноземних терористів.

Лише на Філіппінах слабкість державної влади, хронічні бунти та посилення зв'язків між місцевими й міжнародними терористами змішалися в смертельний коктейль. У поєднанні з некерованими військовими та безсилою адміністрацією країна стала найслабшою ланкою у війні з тероризмом у Південно-Східній Азії.

То що ж робити? Американські сили випробовують укриття терористів на міцність під виглядом навчань, а ті відповідають прицільними повітряними ударами. Але робити це варто акуратно, щоб не бути втягненими в повітряну війну, що призведе до утворення нових союзів серед місцевих та іноземних терористів. Стандартний військовий підхід провалився в Камбоджі та в Лівані. Він провалиться і на Мінданао.

Натомість точкові військові удари, що спираються на детальну розвідувальну інформацію, повинні поєднуватися з мирним процесом. Так можна буде вигнати терористів з ІФВМ. Вирішальним механізмом цієї кампанії, що поки що перебуває на стадії зародження, є Спеціальна група зі спільних операцій, заснована філіппінським урядом і представниками ІФВМ для покращання співпраці в боротьбі проти «незаконних елементів», присутніх на території, контрольованій ІФВМ. Щоб допомогти цій групі повністю знищити терористів, її обов'язки повинні бути розширені і їй треба надати всі необхідні ресурси.

У обмін на співпрацю ІФВМ, США, Австралія й інші зацікавлені країни повинні впоратися з політичною слабкістю та допомогти уряду розробити надійну мирну угоду з Мінданао. Термінова, ґрунтовна допомога після конфлікту буде невід'ємною складовою миру.

Але такою ж складовою будуть і реформи системи безпеки. Озброєні сили Філіппін повинні бути краще підготовлені, щоб знищити будь-які укриття решти терористів і не дати їм виникнути знову. Однак ця місія буде некорисною доти, поки збройні сили не стануть більш професійними та неполітизованими: вони повинні бути орієнтовані на зовнішній захист, забезпечення безпеки кордонів і спеціальні операції. Тільки тоді вони втратять постійну схильність до бунтів, яким немає кінця.

Кіт КОЛЬЄР — консультант Міжнародної кризової групи та науковий співробітник в Австралійському національному університеті. Малколм КУК — директор програм для Азії й Тихоокеанського регіону в Інституті міжнародної політики Лоуї.